Трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини: проблема кримінально-правового забезпечення

Тема:

Трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людини: проблема кримінально-правового забезпечення

Трансплантація – спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини (ст. 1 Закон України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини”).

Ідея трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині виникла давно. Доказом цього є, зокрема, легенда про святих великомучеників Козьму і Діаміна, датована III ст. нашої ери. Вона надихнула іспанських та італійських художників епохи Відродження на створення відомих картин, що зберігаються нині в музеях Іспанії та Італії. Суть легенди зводиться до того, що Козьма і Діамін, намагаючись вилікувати знатного вельможу, відрізали йому хвору ногу і натомість пришили ногу його раба. Операція завершилась тим, що цей вельможа помер, а Козьму і Діаміна стратили.

Втілення у життя ідеї трансплантації органів і тканини людині почало практикуватися лише з кінця другої половини XIX ст. Така можливість була зумовлена всім попереднім розвитком людства, передусім, досягненнями науково – технічного прогресу.

Першим кроком, який започаткував втілення у медичну практику ідеї трансплантації, стало переливання крові. Думку про використання крові для лікування хворих знаходимо у працях мислителів ще до нашої ери. Так в “Одісеї” Гомера (VIII – XII ст. до н.е.), а також Гіппократа (400 р. до н.е.) є уже чіткі поради щодо лікування хворих з порушеннями психіки шляхом вживання крові здорових людей. Щодо переливання крові, то про доцільність його застосування вперше вказано у наукових працях італійського лікаря Ієронима Корденіуса (1505 – 1576). Перші чотири випадки переливання крові (від ягняти людині), які здійснив професор математики і філософії Жан Дені, датовані 1666 роком. У двох випадках це призвело до смерті пацієнтів, в результаті проти Жана Дені порушили кримінальну справу, проте суд визнав його невинним. Внаслідок цієї гостро резонансної події застосування переливання крові для лікування хворих було зупинено. Проти такого методу лікування виступили вчені медичного факультету Паризького університету, спеціальний дозвіл якого на це став обов’язковим.

Наступним досягненням медичної науки було використання для трансплантації власних тканин людини, зокрема шкіри. Це відкриття належить швейцарському хірургу Жаку Ревердену і російському хірургу С.С. Яновичу–Чайнському в другій половині XIX ст. (1870р.).

Трансплантація органів людині вперше була здійснена у ХХ ст. Зокрема, у 1933 р. український хірург Ю.Ю. Вороний провів трансплантацію нирки хворій, яка прожила після цього дві доби. Наступні дослідження вчених дають змогу проводити такі операції на більш високому науковому рівні. У 1963 р. успішно здійснено трансплантацію легені, а в 1964 р. – печінки. 1967 рік ознаменувався, зокрема, проведенням пересадки серця людині південноафриканським хірургом К.Бернардом. Деякі хворі після трансплантації нирок прожили понад 20 років, серця – понад 10, печінки – 6 років.

Отже, трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині проводяться у багатьох медичних закладах світу.

Важливоо зазначити, що трансплантація органів людини стала можливою в результаті поступового, упродовж століть, наукового вирішення таких проблем: переливання крові, штучного дихання, наркозу, реанімації, переборення імунної реакції відторгнення органів, теплової ішемії, боротьби з інфекціями, техніки судинного шва, методики консервування органів і тканин людини та їх трансплантації, технічного забезпечення застосування трансплантації. Практично визначені морально-етичні та правові засади трансплантації, хоча низка проблем і далі залишається контраверсійними. Людство практично перебуває на початковому етапі розвитку цього методу лікування хворих людей. Зокрема, не до кінця вирішена проблема біологічної несумісності тканин, пересадження легенів, селезінки, підшлункової залози тощо. Перспективними є дослідження методики пересадження голови і мозку людині.

Українська медична наука і практика також оволоділи методом трансплантації. Звичними стали пересадження нирок, судин, рогівки, кришталика ока, тканин опорно-рухового апарата, кісткового мозку, шкіри. Плідними є дослідження питань трансплантації печінки. Зрозуміло, що за таких умов особливої актуальності набуло правове забезпечення трансплантації. Якщо трансплантація стала наслідком розвитку хірургії, як справедливо зазначають Л.В. Багрій-Шахматов та М.І. Авербах, то правові проблеми виникли у зв’язку з розвитком трансплантології.

За роки незалежності України законодавчого вирішення набули найважливіші проблеми охорони життя і здоров’я людини. Мається на увазі не лише те, що в ст.. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а в ст. 27 і 49 закріплені права людини на життя і охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Ще до прийняття Конституції, в 1992 р., набрали чинності “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, де охорона здоров’я визначається як система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя (ст. 3). У ст. 5 “Основ” закріплено, що охорона здоров’я – заг