Україна в постатях

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет

Імені Юрія Федьковича

Факультет іноземних мов

Україна в постатях

Чернівці 2009

Григорія Сковороди

Григорій Сковорода вийшов з козацького роду, що жив у селі Чорнухи на Полтавщині.

Двадцятидвохлітнім юнаком Сковорода приїздить до Києва для навчання в академії. Тут він, за словами біографів, з першого ж разу звернув на себе увагу диригента півчої капели і негайно був прийнятий до хору, який славився на всю Російську імперію. Йому пророкували кар’єру видатного співака. В Києві набирали юнаків для придворної капели імператриці Єлизавети. Сковороду зарахували туди найпершим, але він рішуче прохав дозволити йому лишитися в академії.

Через рік Сковороду було введено до складу комісії, що від’їздила в торгових справах за кордон. Офіційно Сковорода їхав за кордон як перекладач. Будапешт, Братислава, Прага, Відень, Галле… П’ять років перебування в європейських країнах. Не переобтяжений особливими обов’язками в комісії, Сковорода сповна використовував цей час для навчання з видатними людьми. Збереглися свідчення, що йому пропонували викладати в кількох університетах Європи, але він відмовився від цієї честі, бо не уявляв свого життя поза Україною.

Після повернення з-за кордону Сковорода відразу ж помандрував до рідних Чорнух, хоч нікого з рідних там у нього вже не було. Прийшов на сільський цвинтар, посидів на могилі батьків і рушив світ за очі. Не відав, куди прийде і що його чекає завтра. Але нітрохи не тривожився тим, бо вважав, що не це головне в житті філософа. Ніколи не мав свого дому, свого майна. Якось хтось із можновладців дорікнув йому, чому він зовсім не клопочеться тим, щоб мати щось у своїй власності. Адже людині з такими знаннями й такою славою це зовсім не важко. Для історії збереглася відповідь Сковороди: «Шановний пане! Світ подібний до театру. Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. У театрі актора хвалять не за здатність дійової особи, а за те, як він вдало грає. Я довго міркував про це і після великого випробування себе побачив, що не можу представляти в театрі світу жодної особи вдало, крім низької, простої, безтурботної, самотньої. Я обрав собі цю роль – і задоволений…»

М. Слабошпицький

Юрій Дрогобич

Син дрогобицького ремісника Юрій Котермак був ще зовсім малим, коли померла його мати.

Батько мріяв, щоб син став ученою людиною, й послав його в науку до дяка.

Юрій швидко навчився читати й писати і виявився найкращим учнем з-поміж усіх дітей у цього старенького чоловіка, який охоче віддавав їм свої знання.

Якось дяк сказав учням: скоро вони побачать затемнення сонця. Деякі не повірили: звідки він може те знати? Та ось настав день, і вони, вражені, спостерігали те, що обіцяв учитель. Люди плакали, боялися, що настав кінець світу. Але дяк заспокоїв їх: скоро сонце знову стане таким, як завжди. І справді, незабаром затемнення зникло, сонце повернулось на небо. Навчитель пояснив: він вирахував це явище за книгами. Його слова особливо вразили Юрія Котермака. Він вирішив учитися, щоб стати звіздарем і знати все, що відбувається в небі. Так і з’явилась в нього мрія поїхати згодом по науку за кордон. Але тут упало на його дитячі плечі нове нещастя – помер батько. Лишився Юрій круглим сиротою.

Дрогобицькі власті не залишили його напризволяще. Влаштували хлопця писарчуком у Львові, де він мав змогу не тільки працювати, а й навчатися. Юрій удосконалював свої знання з латині, вивчав інші мови, щоденно зустрічався із чужоземними купцями. Львівські купці ж часто брали Котермака з собою до інших країн. У Львові хлопець закінчив кафедральну школу, в якій навчалось чимало важливих наук. 1469 року він – уже студент Краківського університету.

Ходить на лекції з філософії, астрономії, медицини й математики. І ось нарешті весь курс наук завершено. Він успішно складає екзамени, йому присуджують звання магістра. Тепер має право сам читати лекції в університеті.

Але Юрій мріє побувати в інших країнах, що славляться своїми науковими центрами, йому сняться бібліотеки з тими книгами, яких ще не читав.

Ф. Михайленко

Максим Березовський

Жив у місті Глухові козацький син Максим Березовський, що з ранніх літ дивував усіх своїми музикальними здібностями. До речі, Глухів славився на всю Російську імперію співаками. Казали, що таких голосів, як у Глухові не можна знайти більше ніде. Сюди часто приїздили посланці з Петербурга, які набирали хлопчиків до знаменитої капели графа Розумовського, що був великим шанувальником мистецтва й покровителем музикантів.

Одного разу, коли Розумовський приїхав до Глухова, йому розповіли про Березовського. Граф захотів побачити й почути хлопця. Максим на той час закінчив Києво-Могилянську академію і випадково був у батьківському домі. Могло скластися так, що хлопець помандрував би кудись зі студентами по Україні, як це вони часто робили, і його зустріч із Розумовським не відбулася. Важко сказати, як склалося б його життя тоді. Але ось він стоїть навпроти графа (до речі, вихідця із українських козаків) і той прохає його заспівати. Після співу захоплений Розумовський забирає Максима до Петербурга в капелу. Там бракує саме такого голосу, як у нього.

І ось Березовський у хоровій капелі. Але виконавська діяльність – не єдине, що його цікавить т

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать