Прийняття спадщини Відмова від спадщини

Реферат на тему:

Прийняття спадщини . Відмова від спадщини

Відкриття спадщини і закликання до спадщини недоста­тньо, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого. Спад­щина не переходить до спадкоємців автоматично, вони повинні її прийняти.

Прийняття спадщини - це засвідчення згоди спадко­ємця вступити у всі відношення спадкодавця, які скла­дають у сукупності спадщину; така згода повинна бути виражена встановленим законом способом.

Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець протягом шести місяців:

подасть заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини;

фактично вступить в управління чи володіння спад­ковим майном.

Тільки в одному випадку законодавець не вимагає вчинення дій, які б свідчили про прийняття спадщини. Йдеться про випадки, коли спадкоємцем стає держава.

Спадкоємець може особисто звернутися із заявою про відкриття спадщини до нотаріальної контори за міс­цем відкриття спадщини або ж надіслати заяву про при­йняття спадщини, засвідчивши свій підпис нотаріально.

Що стосується другого способу прийняття спадщини, то судова та нотаріальна практика вже давно визнала, що діями, які б свідчили про намір спадкоємця прийня­ти спадщину, є: вилучення окремих речей із спадкового майна в своє користування, ремонт будинку, сплата за нього податків, страхових внесків. По одній із справ суд визнав дії одного із спадкоємців, що полягали в завезен­ні вугілля в будинок та дорученні третій особі наглядати за цим будинком, як такі, що свідчать про його бажання отримати спадщину і про фактичний вступ у володіння.

Свідченням фактичного вступу в управління чи во­лодіння спадковим майном може бути наявність у спад­коємця ощадної книжки, іменних цінних паперів, кви­танції про здачу в ломбард речі, технічного паспорту на автотранспортний засіб, державного акта на право при­ватної власності на землю тощо. Ці документи прийма­ються нотаріусом до уваги з урахуванням конкретних обставин справи.

Фактичний вступ в управління чи володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття усієї спадщини, в чому б вона не полягала і де б вона не бу­ла. Тому немає потреби приймати спадщину по окремих, об'єктах (земельна ділянка, будинок, автомобіль), ос­кільки прийняття спадщини являє собою єдину дію.

Фактичний вступ в управління чи володіння спадковим майном, яке спадкодавець заповів іншій особі (якщо вона не відмовилася від спадщини), або одержання, за заповідальним розпорядженням вкладу в банківській установі не може розглядатися як вчинення дій по прийняттю спадщини (пп. "в" п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 р. "Про су­дову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні").

Прийняття спадщини, як одностороння угода, харак­теризується не лише особливими способами прийняття, а й неможливістю волевиявлення під умовою чи із за­стереженням з боку особи, яка приймає спадщину. Спадкоємець не може заявити про прийняття спадщини по частках чи відмовитися від неї за умови наявності чи відсутності певних подій або обставин, які можливо на­стануть у майбутньому.

Заява про прийняття спадщини, як і заява про від­мову від спадщини, є остаточними і перегляду не під­лягають. У виключних випадках встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом (наприклад, спадкоємець дове­де, що він не знав і не міг знати про відкриття спадщи­ни). Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоєм­ців, які прийняли спадщину, включені в свідоцтво про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину, але за умови, що свідоцтво про право на спадщину ще ніко­му не видавалося.

Якщо для прийняття спадщини спадкоємець пови­нен так чи інакше демонстративно засвідчити свій намір прийняти спадщину, то відмовитися від спадщини мож­на не тільки шляхом вчинення певних дій (подачі заяви про це), а й не вчиняючи дій, які б свідчили про прий­няття спадщини.

Спадкоємець, який не бажає прийняти спадщину, може відмовитися від належної йому частки на користь інших спадкоємців за законом чи за заповітом, а також на користь держави чи будь-якої організації. Проте така відмова можлива лише на користь тих спадкоємців, які були закликані до спадщини, тобто на користь спадкоєм­ців однієї черги. Так, якщо до спадщини закликані спадкоємці першої черги — син, дочка, жінка, то вони не можуть відмовитися від належної їм частки на ко­ристь спадкоємців другої черги — діда, баби, сестри чи брата померлого.

На користь інших спадкоємців не може відмовитися і обов'язковий спадкоємець, оскільки його право на обов'язкову частку є суто особистим правом, яке обумо­влене його неповноліттям, непрацездатністю, утриман­ням за кошт померлого. Така відмова від обов'язкової частки спадщини суперечила б її призначенню.

Якщо спадкоємець не скористався своїм правом на відмову від спадщини на користь інших спадкоємців протягом шести місяців, то після закінчення цього стро­ку він може передати належне йому спадкове майно ін­шим спадкоємцям вже тільки на підставі загальноцивільних угод: купівлі-цродажу, дарування, міни.

Право спадкоємців на певне майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за за­повітом).