Методологія конституційного права

Методологія сучасного конституційного права України

Методологія науки – частина наукознавства, що досліджує структуру наукового знання, засоби і методи наукового пізнання, способи обґрунтування і розвитку знання. Систематичне вирішення методологічних проблем дається в методологічній концепції, яка створюється на базі певних гносеологічних принципів. Виробітку загального розуміння природи людського пізнання, законів і стимул-реакцій його розвитку належить філософії, і це філософське розуміння знання надає вирішальний вплив на формування уявлень про наукові знання. На методологічну концепцію впливають не лише філософські принципи. Оскільки методологічна концепція є теорією будови і розвитку наукового знання, остільки вона – в тій або іншій мірі – орієнтується також на науку і її історію[1] .

Провідною рисою і тенденцією сучасного етапу розвитку наукового пізнання є його гуманізація. Мається на увазі не лише гуманістична переорієнтація використання наукових досягнень, а насамперед перебудова методологічних основ науки, стилю мислення, архетипу наукового пізнання. Одним з головних завдань гуманізації наукового пізнання є формування нового гуманістичного стилю мислення.

Серед найважливіших ідей, що визначають методологічні основи гуманістичної орієнтації сучасного наукового пізнання, виділяють два основоположення: по-перше ідею культури як міри розвитку людині; по-друге ідею єдиної науки про людину[2] .

Реформа вітчизняного права передбачає насамперед зміни, доповнення, систематизацію чинного законодавства, норми якого повинні закріплювати відповідний баланс приватних і публічних інтересів і забезпечувати їх реалізацію за допомогою відповідних методів і засобів правового регулювання. Що ж до формування сучасної правової парадигми як певного наукового простору юридичних знань, теоретичної передумови розвитку вітчизняної юридичної науки і здійснення державно-правових реформ, воно передбачає певну систематизацію правових ідей і поглядів в напрямку становлення і розвиток сучасних правових відносин, зумовлених об’єктивною необхідністю забезпечення взаємодії і розмежування приватних і публічних інтересів.

На основі правової парадигми з урахуванням філософсько-правового розуміння закономірностей поведінки учасників правовідносин створюються теоретичні засади реалізації правових норм, структуруються теорії юридичного моделювання і прогнозування[3] .

Метод – це спосіб, засіб, дорога теоретичного або практичного вирішення завдань, для досягнення сформульованої мети. Існують різні методи пізнання і дії, які вивчаються іншими науками.

Методологія дослідження проблем конституційного права України є впорядкованою єдністю взамоузгоджених світоглядних принципів і методів, які дозволяють всебічно й комплексно дослідити юридичні властивості та якості системи національного конституційного права й визначити сутність і зміст правових зв’язків між її основними складовими елементами.

Постпозитивістській методології досліджень проблем системи і структури сучасного конституційного права України, як і методології правових досліджень узагалі, притаманний системний характер зв’язку між її складовими, які постають своєрідним «методологічним інструментарієм» пізнання системи і структури конституційного права України, їх складників і рівнів, а також передбачуваних правових зв’язків між ними[4] .

Первинним рівнем методології пізнання досліджуваної нами галузевої системи права є принципи. Російська вчена Н.О. Богданова загалом влучно позначила цей рівень як «світоглядний компонент методології», оскільки саме він, на її думку, будучи безпосередньо пов’язаним із ідеологічними переконаннями науковця, дозволяє відповісти на запитання про те, чим визначається зміст наукових досліджень[5] .

Нині основними принципами, які відбивають сутність, зміст і особливості постпозитивістської методології дослідження проблем системи сучасного конституційного права України, є принципи деідеологізації та свободи наукових досліджень, усебічності, системності, діалектичності, історизму, детермінізму, герменевтики, феноменології, формальної логіки, об’єктивності, універсальності тощо.

Отже, метод дослідження проблем системи і структури конституційного права України та її основних складових елементів і рівнів (зрізів) – це, насамперед, система заснованих на світоглядно-філософських принципах пізнання відповідного предмета наукових досліджень, правил, прийомів і способів, які дозволяють виявити юридичні особливості системи і структури конституційного права та змоделювати перспективи її розвитку на майбутнє.

На відміну від принципів, які формують світоглядний рівень методології дослідження проблем багатовимірної системи національного конституційного права, методи утворюють її методичне, певною мірою «технологічне», підгрунття.

Серед методів, які видаються найбільш ефективними для дослідження системи і структури сучасного конституційного права України, слід назвати передусім системний, структурно-функціональний, діяльнісний, порівняльно-правовий, історично-ретроспективний, формально-догматичний, конкретно-соціологічний, прогностичний та інші. Кожен із них має свої особливості та специфіку й потребує розкриття їх змісту.

Застосування системного методу також сприяє формуванню розуміння сутнісних і змістовних характеристик взаємозв’язків між системою конституційного права України, системою чинного конституційного законодавства та системою