Адміністративне право: концептуальні підходи вчених дорадянського періоду

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ВЧЕНИХ ДОРАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ

Гудима Аліна Вікторівна

гр. МП-110

Класичний приватний університет

м. Запоріжжя

АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ВЧЕНИХ ДОРАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ

Адміністративне право є однією з найдавніших і фундаментальних галузей правової системи. Воно мало і має велике суспільне значення для життєзабезпечення і регулювання відносин, що складаються в суспільстві.

Сучасні умови сприяють обумовленості державного управління з постановкою основного завдання - забезпечення узгодженої, упорядкованої діяльності всіх складових частин механізму виконавчої влади.

У своїй сукупності механізм виконавчої влади становить державну адміністрацію з повноваженнями реалізації своїх прав у масштабах Росії.

Органи виконавчої влади адмініструють, тобто керують економікою, соціально-культурної та адміністративно-політичною сферами життя суспільства, забезпечують практичну реалізацію законодавчих актів. Природно, що їх діяльність носить адміністративний (управлінський, виконавчий, позасудовий) характер.

Сам термін "адміністративне" походить від латинського слова «administration» і означає керувати, управляти.

Управління найчастіше впливає на сам процес життєвого буття, зачіпаючи всі сфери і механізми суспільства. Регулятором всіх відносин виникають у сфері управління є адміністративне право. Воно покликане регулювати суспільні відносини, які виникають у сфері державного управління.

Адміністративне право, право внутріорганізаційного характеру, постійно підсилює свою соціальну значимість.

Чинне в Російській Федерації адміністративне законодавство являє собою безмежне збори правових норм, розкиданих у різних актах, які у політичному співвідношенні просто неозорі. [1. c.76]

Таку інтерпретацію розвитку адміністративного законодавства можна віднести не тільки до пострадянського часу, але й до всієї її історії. Великий обсяг історико-правового матеріалу, що лежить в області адміністративного законодавства, вимагає його вивчення. Актуальність історико-правового дослідження розвитку адміністративного права виникає не тільки з його зовнішнього кількісного обсягу. Завданням першочергової ваги є послідовне системне вивчення внутрішнього розвитку форм управління, організації системи державного управління, розвиток норм, поняття і в цілому науки адміністративного права.

Актуальність історико-правового аналізу адміністративного права полягає ще й у тому, що сучасні російські навчальні програми та навчальна юридична література практично не містить навіть одного параграфа, присвяченого історії адміністративного права. У рідкісних виданнях історію розвитку адміністративного законодавства розглядають з жовтня 1917 року.

Подібний підхід суперечить загальноісторичному шляху розвитку російської державності і не відповідає сучасному уявленню і рівнем відомості в даному питанні. Включення в навчальні курси сучасного адміністративного права вивчення історії предмета даної науки заповнить створені прогалини і дозволить повніше уявити шляхи історичного розвитку, виробити всебічний підхід до діючого адміністративного законодавства в Росії.

Деякі висновки, що містяться у монографії, носять дискусійний характер, і водночас цей аспект сприяє формуванню найбільш об'єктивних наукових уявлень про сутність поняття історії розвитку науки адміністративного права та сучасного тлумачення фактів, а також окремих проблем цієї науки.

У науковій історично - правовій літературі дуже мало досліджень, що стосуються даної теми. Окремі сторони питання виявилися освітленими лише в науці історії держави і права, де вони традиційно розглядаються для кожної історичної епохи та періоду розвитку держави і права відокремлено.

Серед наукових досліджень, що торкнулися деякі питання теми, слід назвати праці видатних російських істориків, таких як М. М. Карамзін, В. М. Татищев, М. М. Щербатов, С. М. Соловйов та інші. У своїх працях вони торкнулися лише зовнішньої сторони розвитку державного розвитку державного управління, намітивши загальний історичний розвиток завдань і форм управління. Крім того, у XVIII столітті твори Волинського, Татіщева, Посошкова, Абрамова, що зачіпають справи внутрішнього управління (хліборобство, паспорти, перепису, народна освіта тощо), були надбанням вузького кола науковців і широкого обговорення їх дослідження не отримали.

Наукова юридична література в Росії набуває широкого поширення в XIX столітті. До числа перших російських юристів слід віднести С. Є. Десницький і 3. А. Горюшкіна.

С. Є. Десницький був першим російським професором права і вперше став читати лекції російською мовою. Він заклав основи вивчення російського законодавства (законознавства). У цьому відношенні особливий інтерес представляють дві методологічні роботи С. Є. Десницький. [2. c.163]

У цих роботах вперше була підкреслена величезна значущість вивчення права з застосуванням порівняльно-історичних даних як методу. Знайшли найбільш повно відображення погляди ідеологів Просвітництва, які вважають, що мета держави - досягнення найбільшої кількості благ найбільшим числом людей. Кращою формою організації влади С. Є. Десницький вважав конституційну монархію. Засвоївши досягнення юриспруденції Англії і Франції, він привніс їх політико-юридичну концепцію й у питання державного управління. [3]

У стінах московс