Основні права та свободи людини, механізми та методи їх захисту

Реферат на тему

Основні права та свободи людини, механізми та методи їх захисту

ПЛАН

1. Поняття і трактування прав і свобод людини.

2. Класифікація прав і свобод.

3. Обов’язки.

4. Методи й механізми захисту прав і свобод людини.

5. Література.

1. Поняття і трактування прав і свобод людини.

В юридичній науці існують два головні напрями визначення суті прав і свобод людини: природно-правовий та позитивістський.

Природно-правовий напрям розглядає людину як таку, що має невід'ємні природні права, даровані їй від народження. Вони не залежать від волі дер­жави. Основою цього напряму стала природно-правова концепція, яка вважає головним принцип свободи, невід'ємності, невідчужуваності прав лю­дини. Держава покликана визнавати ці права, рахуватися з ними, охороня­ти їх від будь-яких посягань. Ідея природних прав лю­дини покликана поставити заслін всевладдю держави, що перешкоджає роз­виткові свободи, індивідуалізму й автономії особи. Чинна Кон­ституція України спирається на природно-правову концепцію прав людини.

Позитивістський напрям (протистояв і значною мірою протистоїть до цього часу природно-правовому напряму), згідно з яким права людини, їх обсяг і зміст визначає держава як верховна сила, наділена правом розпо­ряджатися долями індивідуумів на власний розсуд, котра «дарує» їх людині, здійснюючи щодо неї патерналістські функції.

Законодавче оформлені права людини набувають додаткової сили, а дер­жава зобов'язується гарантувати та забезпечувати їх. Це усуває протистояння природно-правового та позити­вістського підходів до прав людини і виключає насильство держави стосовно осо­би, відстоює автономію і пріоритет прав людини щодо держави.

Справжнього сенсу права людини набувають тільки на основі прин­ципів демократії, свободи, справедливості, рівності, визнання самоцінності людини.

Найвиразніше права люди­ни виявляються в її суб'єктивному праві, що включає як можливість самостійно здійсню­вати чи не здійснювати певні дії (поведінку), так і можливість вимагати цьо­го від іншої особи (інших осіб). У ви­падку порушення суб'єктивного права воно захищається законом у приму­совому порядку шляхом пред'явлення в суді або іншому установленому за­коном державному органі вимог до порушника..

Свобода людини і громадянина як конституційно-правова катего­рія — це спроможність людини діяти відповідно до своїх інтересів і мети. Це можливість власного, незалежного вибору того чи іншого рішення. Свобода тлумачиться як встановлена і гарантована законом сфера автономії громадя­нина стосовно держави, державної влади й інших громадян. Це свобода пев­них дій, волевиявлення, передусім свобода вияву політичних думок, вимог і міркувань, або право громадянина на невтручання органів держави й інших громадян у сферу його особистих переконань.

Правам і свободам людини повинні відповідати певні її обов'язки, бо без цього права не будуть забезпечені відповідними діями інших осіб, організа­цій, держави, від яких залежить функціонування цих прав і свобод. Загальна теорія права трактує конституційні обов'язки людини і громадя­нина як міру належної поведінки. Людина повинна підкорятися певним правилам, щоб при використанні своїх прав і свобод не завдавати невиправ­даної шкоди іншим.

Отже, права і свободи людини — це її соціальні можливості, які визнача­ються економічними й культурними умовами життя суспільства і законодав­че закріплюються державою. В них виражена та міра свободи, яка об'єк­тивно можлива для індивіда на конкретному етапі розвитку суспільства.

Під основними правами людини зазвичай розуміють права, які містяться в конституціях держав і міжнародно-правових документах з прав людини, зокрема, в загальній Декларації прав людини (1948), Міжнародному пакті про гро­мадянські та політичні права (1966), Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (1966), а також Європейській конвенції захисту прав людини і основних свобод (1950), Європейській соціальній хартії (1960). Основні права і свободи забезпечують різноманітні сфери життя люди­ни — особисту, політичну, соціальну, економічну, культурну. Відповідно до цього вони структуруються за групами і найменуваннями. Ці права розріз­няють також за часом виникнення. Від цього походить поняття «покоління прав людини».

Під першим поколінням прав людини розуміють ті традиційні ліберальні цінності, які були сформульовані в процесі здійснення буржуазних револю­цій, а потім конкретизувалися і розширилися в практиці й законодавстві де­мократичних держав. До них належать: право на свободу думки, совісті і ре­лігії; право кожного громадянина на ведення державних справ; право на рів­ність перед законом; право на життя, свободу і безпеку особи; право на сво­боду від свавільного арешту, затримання або вигнання; право на гласний і з дотриманням усіх вимог справедливий розгляд справ незалежним і безсто­роннім судом тощо.

Друге покоління прав людини сформувалося в проце­сі боротьби народів за поліпшення економічного становища, підвищення культурного статусу, їх реалізація потребує організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави. До прав другого покоління належать права на працю і вільний вибір роботи; соціальне забезпечення і відпочинок; захист материнства і дитинства; освіту; участь у культурному житті суспільства.

Після Дру