Історія, перспективи Конвенції прав людини

Історія, перспективи Конвенції прав людини

Права людини — це те, що властиве самій природі людини, без них вона не може існувати як людська істота. Вони випливають із гідності людини — моральної риси, унікальної неперевершеної цінності людської особистості. Усвідомлення людиною власної гідності є запорукою поваги до неї з боку інших людей, визнання її рівності. Права людини є підвалинами свободи — блага, необхідного для реалізації своїх можливостей кожною людиною, та справедливості — природної потреби людини в однаково справедливому ставленні до себе, як і до інших членів суспільства. Тому вони повинні бути безумовно визнані та гарантовані державою. Це означає, що механізми реалізації прав людини мають закріплюватись у Конституції та законах держави.

Поняття «право» — багатозначне, але в більшості випадків воно визначається як система законів, що санкціонуються державою.

«Право — система загальнообов'язкових соціальних норм, що охороняються силою державного примусу, що забезпечує юридичну регламентацію суспільних відносин у масштабі всього суспільства» (Енциклопедичний словник — М., 1999 — С. 240).

У даному випадку правосуб'єктність закріплюється, в першу чергу, за державою, а потім за громадянином. Закони регулювали або захищали право одних привласнювати додатковий продукт або здійснювати владні функції за рахунок інших.

Але крім «писаного» права, існує ще природне право — «поняття, що означає сукупність принципів, правил і цінностей, продиктованих самою природою людини й у силу цього не залежних від законодавчого визнання або невизнання їх у конкретній державі» (Енциклопедичний юридичний словник — М., 1999 — С. 100).

Ідея про існування природного права як імператива, що вище держави і закону і захищає справедливий порядок, виникає на зорі людської цивілізації і поступово розвивається з абстрактної філософської ідеї у систему міжнародних норм і документів. Історія прав людини — це історія людства. Сучасні міжнародні закони у сфері прав людини написані кривавою боротьбою людства за справедливість та людську гідність. Більшість країн мають систему гарантування справедливості в житті їхніх членів. Багато культур мають традиції, подібні до «Золотого правила» — «Поводься з іншими так, якого поводження ти хотів би для себе». Кодекс Гамурабі, Біблія та Коран — три най старіших письмових джерела, які говорять про права та обов'язки людей.

Вже в часи «гомерівської» Греції (кінець XIтисячоріччя до н.е.) елліни оперують такими поняттями як дике (правда, справедливість) і номос (закон). Божественна за своєю природою справедливість виступала як об'єктивна підстава і правовий критерій. Положення про єдині корені й основи справедливості і закону Гесіод (VII ст. до н.е.) зображує у своїх поемах «Теогонія» і «Праці і дні» таким чином: Справедливість (Дике) і Благозаконіє (Євномія) — дві сестри-богині, дочки верховного бога Зевса і богині правосуддя Феміди. Справедливість протиставиться силі і насильству.

Хоча боротьба за реалізацію прав людини сягає давнини, юридична кодифікація індивідуальних прав має своїх конкретних попередників в особах Магна карта (1215 р.), Англійського білля про права (1689 р.), Французької декларації прав людини (1789 р.) Білля про права США (1791 р.) і Декларації незалежності Томаса Джеферсона.

У XIX— XXст. концепція прав людини реалізується в рамках міжнародного права. Загальнолюдські цінності, споконвічна мрія людини про свободу, справедливість і рівність починають втілюватися в практику реального життя. У 1906 р. у Берні були прийняті перші міжнародні акти про захист праці.

Гаазькими конвенціями 1889 р. і 1907 р. передбачався захист особистості у випадку військових конфліктів.

У 1919 р. створена перша міжнародна організація — Ліга націй.

У 1945 р. була створена Організація Об'єднаних Націй (ООН). Члени новоствореної організації зібралися у Сан-Франциско та погодилися працювати для поширення поваги прав людини для всіх. Комісія з прав людини на чолі з Елеонор Рузвельт розробила комплекс основних положень щодо людських прав, які б відносились до кожної людини.

10 грудня 1948 р. була прийнята «Загальна декларація прав людини». Цей день відзначається у всьому світі як «День прав людини». Сила декларації в тому, що в ній уперше комплексно сформульовані всі основні права і свободи та обґрунтовується необхідність їхнього захисту.

Пізніше, в 1966 р., члени ООН підписали два документи:

— Міжнародний протокол економічних, соціальних та культурних прав;

Міжнародний протокол громадянських та політичних прав.

Разом вони утворили Міжнародний білль про права.

Інші важливі конвенції були прийняті в розвиток Законодавства прав людини:

— Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 р.)

— Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.).

— Декларація прав на розвиток (1986 р.)

— Конвенція прав людини (20 листопада 1989 р.) Ці документи послужили базою для національних конституцій.

Ці документи послужили базою для національних конституцій.

«Права людини» — поняття, що характеризує правовий статус людини стосовно держави, його можливості і претензії в економічній, соціальній, політичній і культурній сферах… Права людини носять природний і не відчужений характер. Вільне і ефективне здійснення прав людини є однією з основних ознак громадянського суспіл

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать