Правопорушення і юридична відповідальність

Реферат на тему:

ПРАВОПОРУШЕННЯ І ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

У біду падають, як у прірву, раптом, але в злочин сходять по щаблях.

А. А. Бестужев-Марлинський

1 . Поняття, причини та види правопорушень

Преса, радіо й телебачення щодня повідомляють гро­мадськість про факти тих чи інших зловживань, про різного роду події чи вчинки людей, які істотно зачіпають права інших осіб і обурюють усе суспільство. Та журналісти, як правило, оцінюють такі події чи вчинки виходячи з морально-етичних позицій, з мірку­вань суспільної користі чи, навпаки, шкоди для суспільства і дуже рідко намагаються дати таким подіям правову оцінку. Загалом це правильно —питання про те, наскільки та чи інша поведінка людини узгоджується з приписами права, мають вирішувати юристи, а не журналісти. Всякий учинок, який порушує встановлені і схвалені суспільством правила, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству; отож людина, яка знехтувала інтересами суспільства, не має морального права нарікати на те, що й держава у відповідь на таку поведінку вживатиме до неї примусові заходи, які іноді можуть бути досить жорсткими.

Для права поведінка людини, хоч би як її оцінювали з моральної чи практичної точки зору, може або узгоджувати­ся з положеннями чинного законодавства або ж порушувати їх. У першому випадку перед нами правомірна поведінка, у другому — правопорушення. Отже, правопорушеннями нази­вають такі вчинки людей, якими порушуються приписи діючо­го права , передусім положення Конституції і законів Украї­ни. Великий німецький філософ Гегель називав правопору­шення неправом і вважав його проявом «абсолютного зла».

Люди здебільшого дотримуються приписів права, однак правопорушення вчинюються досить часто, а їх загальна кількість є настільки значною, що це викликає зрозумілу тривогу громадян. Тому важливим питанням є встановлен­ня та усунення причин правопорушень.

Історія свідчить, що правопорушення трапляються в усіх країнах і суспільствах незалежно від їхнього державного устрою та суспільного ладу, і цілковито їх викорінити ще нікому не вдавалося. Щоправда, для кожної епохи харак­терні свої особливі уявлення про правопорушення. У XVI ст. торгівля наркотичними засобами, які на той час уже почали з'являтися в Європі, не вважалася протизаконною, а от щонайменші сумніви стосовно догматів панівної като­лицької релігії розглядались як страшний злочин і каралися в основному спаленням «безбожників, чаклунів та єрети­ків». Сьогодні ситуація докорінно змінилася: релігійні пере­конання є приватною справою особи, в яку право майже не втручається, а от торгівля наркотиками всюди вважається одним із найтяжчих злочинів і карається тривалим позбав­ленням волі, а у деяких країнах —навіть смертною карою.

Питання про причини правопорушень завжди було й залишається складним. Глобальною причиною всіх правопо­рушень є соціальні суперечності (їх можна назвати «хвороба­ми суспільства»), які завжди існують у суспільстві. Вони призводять до того, що інтереси окремих соціальних груп, іноді окремих осіб приходять у суперечність із загальними інтересами, а тому соціальні схильності, моральні уявлення й спрямування діяльності цих людей різко відрізняються від вимог існуючого права, а звідси виникає схильність до їх порушення.

Що стосується окремих правопорушень, то їх вчинення може бути викликане різними, іноді не залежними одна від одної причинами: це можуть бути причини економічного характеру (наприклад, неможливість знайти роботу і ле­гальний заробіток); соціальні причини (зокрема, недоліки виховної та освітньої роботи); обставини сімейного характе­ру або ж інші особливості середовища, в якому живе потен­ційний правопорушник, причини особистого характеру (наприклад, схильність до алкоголю чи вживання наркоти­ків) тощо.

Іноді причиною правопорушень виступає і недоскона­лість чинного законодавства — наприклад, надмірні ставки оподаткування юридичних осіб змушують їхніх керівників шукати шляхи ухилення від сплати податків, оскільки без цього виробнича чи комерційна діяльність підприємства буде просто неможливою. У цьому випадку, звичайно ж, необхідно усунути подібну причину — за наявності більш оптимальних податків буде менше тих, хто ухилятиметься від їх сплати.

Вчені-кримінологи протягом тривалого часу (ще з кінця XIX ст., коли відомий італійський кримінолог Чезаре Ломброзо висловив думку, що той, хто вчинює злочини, є зло­чинцем від народження) намагаються знайти відповідь на питання, чи існує зв'язок між генетичними особливостями людини і схильністю до вчинення правопорушень; однак переконливих доказів, які б підтверджували чи спростовува­ли такий зв'язок, поки що немає.

Правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однією окремою причиною, а відразу багатьма. Виявлення цих причин і вжиття заходів до їх усунення є одним із завдань діяльності правоохоронних органів і посадових осіб держави, слідчого, який розслідує справу про вчинення злочину. Проте завдання цілковито усунути всі причини правопорушень має утопічний вигляд: адже для цього потрібно усунути всі суперечності, які існують у суспільстві. Подібні спроби вже робилися, зокрема на початку нашого століття, однак успіху не досягли. Отже, завдання держави полягає в тому, щоб звести причини, які викликають право­порушення, до якнайнижчого можливого рівня, що дасть суспільству змогу здійснювати ефективний контроль над протиправними діями, і передусім

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать