Належність і допустимість доказів у кримінальному процесі

Реферат

з курсу: Кримінально-процесуальне право України

На тему : «Належність і допустимість доказів у кримінальному процесі»

Київ 2010 р.

План

Вступ

1 Поняття доказів у кримінальному процесі та їх оцінка

2 Належність та допустимість як основні критерії оцінки доказів

3 Проблеми належності і допустимості доказів у кримінальному процесі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Об'єктивна істина в цілому і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими органами, прокурором і судом, лише шляхом кримінально-процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються й обґрунтовуються процесуальні рішення. Цим зумовлюється те, що доказування має найбільшу питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких вони залучають до цієї діяльності, а також те, що нормативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесуальному праві, найважливішою складовою якого є доказове право, і в науці кримінального процесу, де провідну роль відіграє теорія доказів (її ще називають ученням про докази).

Доказування являє собою сукупність практичних дій і мислення, фізичної і розумової діяльності суб'єктів кримінального процесу. Його елементами є збирання (формування), перевірка та оцінка доказів та їх джерел. На практиці ці елементи злиті воєдино, тісно й нерозривно переплітаються один з одним. Виділяються ж вони з єдиного процесу доказування в наукових, навчальних, нормотворчих і практичних цілях.

1 Поняття доказів у кримінальному процесі та їх оцінка

В кримінальному процесі всі необхідні обставини встановлюються за допомогою кримінально-процесуальних доказів. Відповідно до ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК) доказами в кримінальній справі є "будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи".

Основні способи перевірки доказів і їх джерел — аналіз кожного з них окремо, зіставлення з іншими доказами та їх джерелами, провадження повторних або нових слідчих і судових дій. Деякі процесуальні дії, в основному призначені законом і використовуються на практиці саме для перевірки уже наявних у справі доказів і їх джерел. Це — насамперед відтворення обстановки та обставин події, очна ставка, а також (хоч і меншою мірою) пред'явлення для впізнаїшя, освідування, огляд, обшук, виїмка тощо. Способами перевірки є також оперативно-розшукові заходи органів дізнання (але це — непроцесуальний спосіб), застосування тактичних засобів проведення слідчої дії (наприклад, допиту). Важливе значення для перевірки доказів має встановлення й аналіз джерел поінформованості свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, експертів, авторів документів.

Оцінка доказів і їх джерел є розумовою, логічною діяльністю. Вона супроводжує кожний крок осіб і органів, які ведуть процес, по збиранню і перевірці доказів та їх джерел. Як окремий, самостійний елемент процесу доказування оцінка чітко проявляється тоді, коли необхідно прийняти (а у випадках, передбачених законом, і письмово обгрунтувати) процесуальне рішення — проміжне, етапне (наприклад, про застосування заходу процесуального примусу, визнання особи потерпілою, притягнення особи як обвинуваченої) або підсумкове для даної стадії, окремої особи або для всього провадження в справі (наприклад, про порушення або закриття кримінальної справи, передання обвинуваченого до суду, засудження чи виправдання підсудного, умовно-дострокове звільнення засудженого). Оцінка доказів і їх джерел, таким чином, є необхідною передумовою для прийняття та обгрунтування майже будь-якого рішення у справі.

Об'єктом оцінки є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, потерпілих, висновок експерта тощо).

2 Належність та допустимість як основні критерії оцінки доказів

До змісту оцінки доказів як фактичних даних (відомостей про факти) входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості й достатності для вирішення як окремих питань у справі, так і справи в цілому. Змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх використання в справі і повноти відомостей, що містяться в них[1] .

Варто наголосити, що чинний Кримінально-процесуальний кодекс України чітко не визначає поняття належності та допустимості доказів та критеріїв їх визначення. Окремі норми розпорошені по всьому кодексу і це безсумнівно, на нашу думку, є недоліком, адже може призводити до проблем та непорозумінь на практиці. Поняття про достовірність, належність, допустимість та достатність доказів головним чином розроблені наукою кримінально-процесуального права, а саме у її розділі, що має назву «Теорія доказів» Відповідно до сформованих наукою положень можемо зазначити наступне:

Достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нематеріальні сліди.

Належність доказів визначається їх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, які входять до