Розвиток законодавства про конфіскацію та оплатне вилучення як видів адміністративного стягнення

Розвиток законодавства про конфіскацію та оплатне вилучення як видів адміністративного стягнення

З плином часу, у різних епохах, за різного суспільного устрою погляди на ці поняття зазнавали відповідної трансформації, іноді змінюючись на протилежні. Але набутий досвід попередніх поколінь не є марним, оскільки дає можливість простежити розвиток того чи іншого явища, яке має у своїй сутності адміністративно-правову природу. Такий досвід є основою вирішення існуючих проблем, оскільки він дозволяє, з одного боку, уникнути повторення помилок, а з другого – використати позитивні набуття. Це є важливим для забезпечення як стабільності та ефективності законів, так і захисту прав особи, яка потрапила в сферу їх дії. Особливо важливою життєва мудрість, у якій втілено цей віковий досвід, стає у часи, коли суспільство та держава зазнають істотних змін. Не можна не відмітити, що зараз наша країна знаходиться саме у такому стані. Зміни впродовж останніх шістнадцяти років в Україні суспільного, політичного, економічного устрою життя, не могли не призвести до перемін в суспільній моралі, переоцінці базових людських цінностей. Погодимося, що побудова в Україні правової держави, формування громадянського суспільства, спонукає вчених-правознавців звертатися до історичного досвіду нашого народу, визначати головні нагальні проблеми функціонування права, пропонувати шляхи його подальшого реформування в умовах всебічної трансформації суспільства та входження нашої країни до співдружності розвинутих європейських держав. Тому, щоб виявити витоки виникнення покарання у виді конфіскації, дослідити її ґенезу та роль, що відводилася йому в праві, визначити можливі шляхи його подальшого буття, вважаємо за необхідне проаналізувати історію розвитку цього виду покарання.

Примусове вилучення майна, яке лише згодом стало називатися – конфіскація, як вид реагування на злочинні дії, відомий людству з давніх часів, з тих часів, коли ще порушення встановлених правил викликало лише приватну помсту. Генетично система майнових покарань може розглядатись як така, що походить від помсти і викупів, які мали місце на початку нашої історії, ці явища розглядалися як реакція на порушення природної справедливості та встановлених у суспільстві традицій та правил поведінки, а також як засіб відновлення порушеної справедливості [1, С. 59]. Слушно відмічено, що конфіскація була правовим наслідком вчинення злочину і, ймовірно, „бере початок із звичаю майнового покарання за вчинення злочину - першої за часом форми реагування на різні посягання, яка означала право потерпілого застосовувати до кривдника покарання відповідно до характеру заподіяної шкоди. Вилучене майно ставало засобом відновлення порушеної справедливості - компенсацією за заподіяну шкоду” [6, с. 116]. З виникненням держави та появою її політичних інститутів, особистий аспект помсти залишається на індивідуальному емоційному рівні, перестає бут домінуючим, легітимна влада починає врегульовувати помсту і викуп загальними нормами.

На нашу думку, про те, що конфіскація як така виникла саме за часів державно-організованого суспільства, свідчить, зокрема, походження цього терміну. Так, «конфіскація» походить від латинського «confiscatio» (дослівно - «поміщення в кошик для зберігання грошей») і означає «примусове вилучення майна, грошей тощо у власність держави відповідно до судового рішення або адміністративного акту». Конфіскація майна була зафіксована в системі покарань усіх держав, законодавчі акти яких дійшли до наших днів. Так, в стародавніх Афінах конфіскація застосовувалося як покарання за навмисне вбивство, святотатство, державну зраду, прагнення до тиранії, підкуп тощо., а вилучене при цьому майно вважалося народним надбанням. У Древньому Римі позбавлення майна спочатку позначалося терміном „publication”, пізніше, коли майно, що відбирається, стало надходити в заснований фіск, з'явився термін «confiscatio» [1, С. 112].

Погодимося із висновком, що, як метод придушення політичних ворогів, конфіскація майна застосовувалася пануючим класом за часів усіх соціально-економічних формацій [2, с. 52]. Це проявлялося у прагненні представників-держателів влади ослабити своїх політичних супротивників завдяки вилученню їхнього майна або використовувалося як засіб поповнення державної скарбниці.

З виникненням держави заподіяння шкоди приватним інтересам поступово стало розглядатися ще й як зазіхання на авторитет публічної влади, а відповідно до цього покарання винних мало місце не лише в приватних, а й публічних інтересах. Тому можна вести мову про те, що первинне захоплення майна було легалізовано як вид покарання, що призначається державними органами за вчинення вказаних у законі злочинів. Так, наприклад, в першому сторіччі від Різдва Христова в Римі, після того, як Луцій Корнелій Сулла отримав перемогу в боротьбі за владу, майно повержених ворогів конфіскувалося на користь держави, подібно до військової здобичі. Це покарання поширювалося також на майно і нащадків тих, хто поліг в боротьбі проти Сулли, що свідчить про його бажання знесилити всіх, хто, ймовірно, міг продовжити проти нього боротьбу, а також покарати спроби повалення існуючої влади [1, с. 121].

Використання конфіскації майна пануючим класом для придушення політичних ворогів застосовувалася і у епоху феодалізму. Так, конфіскація майна широко використовувалася папською церквою і світськими феодалами, в основному, проти ремісників і заможних селян. Середньовічні пам'ятки права (&q