Сутність процесуальних гарантій у кримінальному судочинстві

Реферат з теми:

Сутність процесуальних гарантій у кримінальному судочинстві

Сучасний етап розвитку кримінально-процесуального законодавства характеризується, насамперед, посиленням уваги до учасників кримінального процесу, їх прав, свобод та законних інтересів, а також гарантій забезпечення цих прав.

На сьогоднішній день в умовах реформування правоохоронної системи щодо забезпечення реального захисту прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності суспільства постає питання про відповідність кримінально-процесуального законодавства і практичної діяльності державних органів, що його здійснюють, Основному Закону та вимогам міжнародно-правових актів. Тому кожне втручання уповноважених органів в особисті права та свободи особи повинне здійснюватися відповідно до закону та мати достатньо обґрунтовані підстави. У зв’язку з цим існує нагальна необхідність дослідження гарантій прав і свобод осіб, що потрапляють у сферу кримінально-процесуальної діяльності, зокрема залучених до провадження слідчих дій.

У процесуальній літературі здавна сформувався такий підхід, що примусовий характер мають лише окремі слідчі дії – обшук, виїмка, освідування [6, с. 144]. Деякі автори до цього переліку додають накладення арешту на кореспонденцію [2, с. 158]. Решту слідчих дій більшість науковців не визнають примусовими. Така ситуація, на нашу думку, обумовлена тим, що примусовий характер таких слідчих дій, як обшук, виїмка є очевидним, оскільки вони супроводжуються активними організаційно-розпорядчими і пошуковими заходами, що обмежують права та свободи особи. В інших слідчих діях примус не настільки очевидний, проте також їм притаманний і полягає в тому, що після прийняття слідчим рішення про проведення слідчої дії обов’язки його учасників, сформульовані в законі у загальних рисах, персоніфікуються. Кожна слідча дія, як і будь-яка процесуальна дія в цілому, не може не спиратись на державний примус. Заходи примусу в слідчій дії існують поряд із правовими обов’язками учасників і є гарантіями їх виконання [4, с. 106]. Визначені слідчим учасники слідчої дії обмежуються в праві вільного вибору поведінки і можуть бути притягнуті до відповідальності за відмову від виконання вимог відповідної кримінально-процесуальної норми. Підкорення власної волі державній, що спостерігається в таких випадках і реалізується через розпорядження слідчого (наприклад, з’явитись на виклик, повідомити ті чи інші відомості або посприяти їх отриманню є істотною правообмежувальною ознакою і свідчить про примусовий характер слідчої дії. Примусовість є об’єктивною ознакою тієї чи іншої слідчої дії і обумовлюється тим, що законні вимоги слідчих органів мають обов’язкову силу [5, с. 55]. Таку думку підтримують 56,9 % (107) опитаних практичних працівників. Навіть те, що особа добровільно погоджується на проведення певної слідчої дії, не заперечує її примусовості, оскільки не можна не враховувати той факт, що законодавчо закріплена можливість застосування примусу спонукає особу діяти відповідно до правових вимогам.

Примусове провадження слідчих дій обумовлене можливістю виникнення конфліктної ситуації під час розслідування злочину та здатністю врегульовувати її правовими нормами. Враховуючи те, що необмежених прав і свобод особи не повинно існувати, необхідність у застосуванні правообмежувальних заходів виникає у випадку нехтування учасником слідчої дії відповідним приписом закону, оскільки його неналежна поведінка посягає на права і свободи інших учасників кримінального процесу [6, с. 152].

Визнання примусового характеру слідчих дій, на нашу думку, зобов’язує законодавця створити додаткову систему гарантій прав та свобод осіб, залучених до їх проведення. І, навпаки, заперечення їх примусових властивостей не лише створює підвищену загрозу для необґрунтованого обмеження цих прав та свобод, а й послаблює значення процесуальної дисципліни, обов’язкової для всіх учасників слідчих дій.

Водночас слід наголосити, що ми не ототожнюємо слідчі дії з заходами процесуального примусу, як це роблять деякі науковці [7, с. 51], оскільки вважаємо, що різниця між ними обумовлена метою їх застосування. Виняток, як ми вже зазначали, становить лише затримання.

Таким чином, проведення слідчих дій, спрямоване на вирішення завдань кримінального судочинства, неминуче тягне за собою й негативні наслідки, об’єктивно обумовлені примусовим характером останніх та специфікою кримінально-процесуальної діяльності загалом, які полягають в обмеженні прав та свобод громадян, залучених до їх проведення. Саме це обумовлює необхідність вирішення питання процесуальних гарантій забезпечення прав та свобод особи під час їх провадження.

Розглядаючи процесуальні гарантії прав і свобод особи при проведенні слідчих дій, необхідно, насамперед, визначити сутність процесуальних гарантій у кримінальному судочинстві.

Процесуальні гарантії у сфері кримінального судочинства є похідними від соціально-економічних, політичних, ідеологічних та юридичних засобів [6, с. 153-154], що в сукупності забезпечують належне виконання завдань кримінального судочинства.

Соціально-економічні гарантії створюють відповідні економічні передумови для забезпечення захисту матеріальних благ особи, її прав та свобод, інтересів суспільства і держави в ході кримінально-процесуальної діяльності. Політичні гарантії спрямовують політику держави на формування сприятливих умов для швидкого і повного