Заохочення суспільно корисної мотивації посткримінальної поведінки

Заохочення суспільно корисної мотивації пост кримінальної поведінки

На сьогодні боротьба зі злочинністю є пріоритетним завданням Української держави. Заходи примусу не завжди можуть справляти стимулюючий вплив на осіб, які вчинюють злочини, що викликає необхідність перегляду певних напрямків у політиці боротьби зі злочинністю.

Особливе місце посідає необхідність стимулювання суспільно корисної мотивації осіб, які після вчинення злочину, добровільно, з метою викриття як власної протиправної діяльності, так і протиправної діяльності інших осіб, повідомляють компетентні органи для прийняття відповідних заходів реагування.

В юридичній літературі для позначення позитивної поведінки після вчинення злочину використовують різні терміни, зокрема можна зустріти «позитивні після злочинні дії» [12, с. 13], «пост кримінальна поведінка» [3, с. 77], «відмова від подальшої злочинної діяльності» [4, с. 56], «пост кримінальне діяння», «позитивна пост кримінальна поведінка» [11, с. 9], «позитивна спеціальна превенція» [1, с. 9] тощо.

Зауважимо, що не всі з перелічених понять відображають поведінку особи після вчинення злочину як таку, яка є підставою для застосування звільнення від кримінальної відповідальності.

В.О. Навроцький, оцінюючи поведінку особи після закінчення злочину, доходить висновку, що вона може бути різна за своїм правовим значенням:

- бути індиферентною для кримінального права;

- характеризувати вчинений раніше злочин — підтверджувати мету, свідчити про мотиви дій винного;

- вести до «перетворення» простого виду злочину в кваліфікований, простого чи кваліфікованого в особливо кваліфікований;

- становити собою склад іншого злочину;

- мати ознаки позитивної пост кримінальної поведінки [3, с.557].

У контексті нашого дослідження науковий інтерес представляє останній вид поведінки, яка характеризується суспільною корисністю і свідчить про зміни у мотиваційній сфері особи, яка вчинила злочин.

Достатньо глибоко пост кримінальна поведінка досліджена російським вченим Р.А. Сабітовим, який визначає її як передбачену законом незлочинну поведінку особи після вчинення злочину, призначення і відбування покарання. На його думку, цим поняттям охоплюється діяльність особи після вчинення злочину до моменту, коли припиняються кримінально-правові відносини, які породжені цим злочином. У цих межах і варто розглядати динамічну структуру пост кримінальної поведінки, яка охоплює:

- поведінку особи після вчинення злочину (ухилення від слідства та суду, з’явлення із зізнанням, відшкодування шкоди і т.д.);

- поведінку після засудження (злісне ухилення від відбування покарання, ухилення умовно звільненого від виконання покладених на нього судом обов’язків і т.д.);

- поведінку засудженого після відбуття покарання [11, с. 21].

В.В. Кузнецов та А.В. Савченко під позитивною посткримінальною поведінкою розуміють дійове каяття, яке може проявитися в таких діях: відвернення шкідливих наслідків вчиненого злочину, відшкодування завданого збитку чи усунення заподіяної шкоди, активне сприяння розкриттю злочину, з’явленні із зізнанням та інших подібних діях, які пом’якшують наслідки вчиненого злочину та відповідальність за нього [9, с. 111].

Як бачимо, автори під дійовим каяттям об’єднали практично всі умови позитивної пост кримінальної поведінки, які необхідні для визнання такою.

У контексті нашого дослідження ми будемо спиратись на визначення пост кримінальної поведінки, запропонованої Р.А. Сабітовим, оскільки вона найбільш повно відображає динамічну структуру поведінки після вчинення злочину.

Кримінальне законодавство передбачає загальні види звільнення від кримінальної відповідальності та спеціальні, які покликані стимулювати позитивну пост кримінальну поведінку особи, яка вчинила злочин, шляхом не притягнення її за певних умов до кримінальної відповідальності. Мова йде про позитивну поведінку після вчинення злочину, яка характеризує особу як таку, відносно якої застосовувати кримінальне покарання недоцільно.

Звільнення від кримінальної відповідальності не означає, що діяння особи визнаються правомірними, допустимими, схвальними або такими, які її виправдовують. Всі види звільнення від кримінальної відповідальності є проявом гуманності держави до особи, а не реабілітуючими обставинами, які свідчать про невинність особи [7, с. 272]. Дослідники сходяться на визначенні ознак аналізованого інституту кримінального права. Це, зокрема, такі:

- не здійснюється державний осуд особи, яка вчинила злочин;

- до винного не застосовується кримінальне покарання;

- внаслідок відсутності обвинувального вироку суду особа вважається такою, яка не має судимості [1].

П.В. Хряпінський, досліджуючи заохочувальні норми кримінального права, пише, що початком заохочувальних правовідносин є позитивна поведінка суб’єкта у вигляді дії або комплексу дій з припинення злочину або суспільно небезпечного діяння, з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, усуненню суспільно небезпечних наслідків, примирення винного з потерпілим [9, с. 286].

В.О. Навроцький підкреслює, що на практиці питання застосування норм, які регламентують пост кримінальну поведінку, вирішуються неоднозначно, при цьому допускається немало помилок. Роз'яснення ж Пленуму Верховного Суду

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать