Реформування органів внутрішніх справ України як фактор розвитку функції забезпечення законності та правопорядку

Реформування органів внутрішніх справ України як фактор розвитку функції забезпечення законності та правопорядку

злочинність правоохоронний реформування

На сучасному етапі розвитку українського суспільства слід визнати функцію забезпечення законності і правопорядку однією з важливих основних внутрішніх функцій демократичної, соціальної, правової держави, сутність якої полягає у реформі системи правоохоронних органів, охороні конституційного ладу, захисті прав і законних інтересів громадян, охороні встановленого правопорядку та законності, боротьбі зі злочинністю “приведенні діяльності правоохоронних органів до європейських стандартів з посиленням функції громадського контролю” [2].

Як уже було зазначено, не існує законодавчого визначення поняття “правоохоронна функція держави”. Однак, аналіз Конституції України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України (1997 р.), і законів України – “Про основи національної безпеки України” (1999 р.), “Про міліцію” (1990 р.) уможливлює виокремити провідні завдання, що їх вирішує держава за допомогою функції забезпечення законності та правопорядку, зокрема: забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина; боротьба із організованою злочинністю, зміцнення законності та правопорядку тощо.

Як правило, в юридичній літературі до ознак функції забезпечення законності та правопорядку відносять: а) спрямованість діяльності держави на охорону прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, захист правопорядку; б) здійснення правоохоронної діяльності спеціально створеними органами, які комплектуються спеціалістами, відповідного профілю; в) застосування юридичних заходів впливу, у тому числі й заходів державного примусу; г) можливість застосування цих засобів лише в межах закону.

Систему правоохоронних органів в Україні, що реалізують функцію забезпечення законності та правопорядку, законодавче закріплено в Законі України “Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів”. Це – органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони та інші органи, які здійснюють правоохоронні та правозастосовні функції.

Реформування системи правоохоронних органів викликано низкою причин, пов’язаних з такими факторами: європейський вибір нашої країни, намагання інтегруватись в європейський демократичний простір; відсутність сильних та авторитетних правоохоронних органів, глибоких правових традицій у суспільстві; курс України на поглиблення реформ; наявність відголосів старого досвіду у діяльності державного механізму, а також кризові явища перехідного періоду, які нерідко ускладнюються бюрократизацією управлінських установ, криміналізацією суспільства, корупцією та діяльністю тіньових структур в економіці [1, с. 23].

Тому слід зауважити, що “сучасні українські правоохоронні органи і спецслужби у нинішньому вигляді не відповідають європейським стандартам і тим самим можуть гальмувати реалізацію євроінтеграційної стратегії нашої держави” [8, с. 62]. Тому реформа має бути спрямована на відмову від певних стереотипів, руйнування старих традицій, відмову від консервативних поглядів, вироблення нової ідеології та філософії [104]. Сьогодні реформу правоохоронних органів можна розглядати як стратегію життя, стратегія розвитку і діяльності держави. Йдеться, насамперед, про удосконалення роботи МВС, оптимізацію його структури, функціональних особливостей, приведення їх у відповідність до суспільних вимог, інтеграційних процесів, які відбуваються у світовому співтоваристві і в Європі, з тенденціями розвитку транснаціональної злочинності [10].

Вже сьогодні правоохоронні органи щонайменше в два рази перевищують за чисельністю Збройні сили України і становлять понад 1 % від населення України і це за умови, що армія і надалі буде скорочуватись. Натомість тільки загальна чисельність Міністерства внутрішніх справ України становить 324 400 осіб, у тому числі 240 200 осіб рядового і начальницького складу. Таким чином, нескладні підрахунки показують, що один працівник припадає приблизно на 120 громадян України, включаючи немовлят [292, с. 84]. У цьому дослідженні із усієї системи правоохоронних органів, ми більше уваги приділяємо аналізу органів внутрішніх справ. Ці органи є найчисельнішою ланкою у системі правоохоронних органів. Складовими органів внутрішніх справ є міліція, органи попереднього слідства, внутрішні війська; розподіл компетенції між міліцейськими структурами (підрозділи охорони громадського порядку, кримінальної міліції, транспортної міліції, державної автомобільної інспекції, міліції охорони, спеціальної міліції).

Сфера діяльності органів внутрішніх передбачає певні групи суспільних відносин, пов’язана із захистом особи та держави від злочинів й інших посягань, і містить забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, захист об’єктів незалежно від форм власності; розкриття і розслідування злочинів; забезпечення дотримання правил перебування в Україні іноземців і осіб без громадянства. Це визначає відмінність в основних видах діяльності органів внутрішніх справ (адміністративна, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна); існуючі відмінності не впливають на загальну оцінку діяльності органів внутрішніх справ як правоохоронної. Така орієнтація більшості її функцій закономірна й зу