Умови чинності (дійсності) підприємницького договору

Реферат

Умови чинності (дійсності) підприємницького договору

План

1. Вступ

2. Зміст правочину

3. Умови дійсності правочину

4. Література

Вступ

Для того щоб договір набрав юридичної сили, тобто породив передбачені у ньому наслідки, він має відповідати певним умовам (вимогам) щодо його дійсності. Оскільки договір є дво- або багатостороннім правочином, то умови його дійсності визначаються за загальними правилами щодо дійсності правочину.

У статті 203 ЦК сформульовані загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності (дійсності) правочину. Раніше, до прийняття ЦК 2003 р., умови дійсності угод виводились із норм цивільного законодавства доктринальним шляхом. Тепер ці загальні вимоги до чинності правочинів, у тому числі й договорів, зводяться до таких: 1) зміст договору не може суперечити положенням цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє договір, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) договір має укладатися у формі, встановленій законом; 5) договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) договори, що вчиняються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Важливим є також закріплення презумпції правомірності правочину (договору), тобто правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не випливає із закону або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). У принципі зазначені у ст. 203 ЦК вимоги щодо дійсності (чинності) правочинів стосуються й дійсності підприємницьких (господарських) договорів.

Розглядаючи умови дійсності господарського договору, Ж.А. Білоус дійшла вірного висновку про те, що при розгляді питання щодо підстав та наслідків визнання господарських договорів недійсними необхідно керуватися положеннями, встановленими ЦК України щодо правочинів з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів господарських договорів. Авторка обґрунтувала доцільність виділення таких умов дійсності господарських договорів: 1) умови, пов'язані з суб'єктним складом договору, — суб'єктивні, до яких належать: здатність суб'єктів господарювання до укладення господарських договорів; відповідність волі (волевиявленню) сторін та 2) умови, не пов'язані з суб'єктним складом договору, — об'єктивні: законність змісту господарських договорів; відповідність форми господарських договорів вимогам закону¹ . На жаль, у цьому переліку умов дійсності господарських договорів відсутня вказівка й на такі вимоги щодо дійсності правочину, як спрямованість договору на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, та обов'язки батьків, усиновлювачів (а це стосується певною мірою й опікунів та піклувальників) при укладенні договорів не порушувати прав та інтересів їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини 5 і 6 ст. 203 ЦК).

Зміст правочину

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину, а отже, і договору, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК). Як зазначено в ч. З ст. 6 ЦК, сторони в договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегульовувати свої відносини на власний розсуд. Але сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Оскільки при визначенні змісту договору сторони керуються не лише вимогами чинних нормативно-правових актів, а й звичаями ділового обороту (ст. 7 ЦК), слід було б доповнити ч. 1 ст. 628 ЦК словами «і звичаїв ділового обороту».

Відповідність змісту підприємницького договору нормам права є важливим правовим принципом, який слідує із сутності і призначення правового регулювання. В кінцевому рахунку йдеться про співмірність диспозитивних та імперативних засад у регулюванні відносин у сфері господарювання. Як вірно зазначає М.Б. Кукурудза, необхідність внесення публічної засади в договірне регулювання у сфері підприємництва шляхом прийняття імперативних норм виникає в разі необхідності захистити інтереси слабкої сторони в договорі, третіх осіб (перш за все, реальних чи потенційних кредиторів), а також захистити діючий в країні правопорядок та інші цінності, які мають особливе суспільне значення.

Хоч у законі (ч. 1 ст. 203 ЦК) і не розкривається сутність «моральних засад суспільства», яким має відповідати зміст правочину (договору), введення моральних критеріїв у тканину деяких цивільно-правових норм (п. 6 ч. 1 ст. З, ч. 4 ст. 13, ст. 23 ЦК та деякі інші) свідчить про посилення ролі моральних засад в регулюванні цивільних (зокрема договірних) відносин. Тому правочин, який суперечить моральним засадам суспільства, має вважатися нечинним, якщо ці моральні засади у прямій чи загальній формі знайшли своє нормативне закріплення, наприклад,