Магдебурзьке право та його роль у розвитку української правової традиції

Міністерство освіти України

Запорізький Державний Університет

Кафедра Теорії і Історії Держави і Права

Магдебурзьке право та його роль у розвитку української правової традиції

Запоріжжя 1999
ЗМІСТ

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	3
І. Політичне, економічне та правове становище в Україні під владою Польщі та Литви . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . І.1. Суспільно-політичний лад на українських землях в ХІV — ХVІ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . І.2. Правове становище міст в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	4 4 7
ІІ. Магдебурзьке право в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ІІ.1. Виникнення та джерела Магдебурзького права . . . . . . . . ІІ.2. Поява, розширення та занепад Магдебурзького права в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ІІ.3. Міське самоврядування за Магдебурзьким правом . . . . . ІІ.4. Судові установи за Магдебурзький правом . . . . . . . . . . . . ІІ.5. Роль і значення Магдебурзького права для України . . . . .	9 9 10 14 20 21
Загальні висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	23
Література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .	25

ВСТУП

Конституційний процес в Україні підняв проблему місцевого самоврядування до однієї з важливих. Проте теоретичні і практичні результати реформи самоврядування залишаються суперечливими. Однією з причин цього є то, що дослідження самоврядування фактично знаходиться на останньому місці у правовій науці. Так, досвід самоврядування більш грунтовно вивчали історики, а не правники.

В умовах розбудови української держави значно зростає потреба у вивченні історії України, стрижнем якої є проблема державності та права. Без глибокого осмислення минулого в усій його складності й суперечливості важко зрозумити сучасні процеси і плідно творити нову державу України, в основі якої повинно бути право.

Право — це частина культури народу. Його вивчення в історичному плані покликане розбудити, відновити там, де втрачено, піднести на вищий рівень правосвідомість як частину самосвідомості народу — дійсного творця історії.

З позицій історико-правової науки змістовним в історії Українського самоврядування є період ХІV — ХVІІІ ст., коли воно розвивалося на основі Магдебурзького права.

І. Політичне, економічне та правове становище в Україні

під владою Польщі та Литви

І.1. Суспільно-політичний лад на українських землях

в ХІV — ХVІ ст.

Татаро-монгольске нашестя, князівськи міжусобиці, свавілля великого боярства послабили, а згодом призвели до повного розпаду могутньої колись Київської Русі. У ХІV ст. історичні події розвивались для України несприятливо. На її землях настав період глибокого економічного, політичного і культурного занепаду. Землі Київської держави лежали у руїні. Населення було значною мірою винищене, майстрові люди, ремісники вивезені у Золоту Орду, міста зруйновані, спустошені, зокрема ті, що чинили опір монголо-татарам.

Відтоді історія українських земель тісно пов’язується не тільки з монголо-татарскою присутністю, але й з експансією таких держав, як Литва, Польща та Угорщина.

Літовське завююваяя на початку ХІV ст. звільнило украінськи землі від татарскої залежності. Кївська і Переяславська землі війшли до складу Литовської держави в 60-ті рр. ХІV ст., а після розгрому в 1363 р. татар на Синіх Водах да неї відійшло Поділля. До Литви відійшла і Волинь після тривалої боротьби з Польщею. Перехід українських земель до складу Литви не заторкнув ні їх адміністративного устрою, ні розвитку економіки та культури. Проте в кінці ХІV ст. відбулася унія Литви с Польщею, яка докорінним чином змінила історію розвитку Литовсько-Руської держави.

За формою правління Литовсько-Руська держава спочатку була ранньофеодальною монархією, а з часом трансформувалася у монархію станово-представницьку.

На чолі Литовсько-Руської держави стояв Великий князь. Він концентрував у своїх руках законодавчу, виконавчу і судову влади, був верховним начальником збройних сил, оголошував війну і укладав мир, вів дипломатичні зносини з іншими державами, призначав і звільняв вищих урядовців. Влада Великого князя набувалася через призначення: князь-батько призначав когось із синів, не обов’язково старшого сина, спадкоємцем. З 1440 р. Великого князя почали обирати на Раді, що складалася з нащадків удільних князів, бояр, намісників, духовних ієрархів, вищих двірських і земських урядовців. Новообраного урочисто проголошували Великим князем і він давав присягу-обіцянку правити у відповідності із старими звичаями. У 1492 р. остаточно було узаконено склад і компетенцію Ради, яка за відсутності Великого князя чинить суд, займається мобілізацією, веде зносини з іноземними державами. У відповідності із спеціальними привілеями від 1492, 150

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать