Загальна характеристика нормативного змісту конституційних прав особи в кримінальному судочинстві України

Загальна характеристика нормативного змісту конституційних прав особи в кримінальному судочинстві України

Вступ

Конституційні права та свободи людини і громадянина визначають сутнісний статус індивіда. Саме вони перетворюють людину як явище біологічне на явище біосоціальне, що й дозволяє вважати її вищою цінністю. Такого роду права і свободи регламентовані відомими міжнародно-правовими документами. Не є винятком у цьому плані й Україна, в ст. 3 Конституції якої однозначно й категорично стверджується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в державі найвищою соціальною цінністю [11]. Це особливо важливо, оскільки протягом багатьох десятиліть в Україні, яка перебувала у складі СРСР, людина взагалі не розглядалась як будь-яка цінність. Держава, формуючи політику, її реалізацію, оперувала такими категоріями, як „народ”, „нація”, за якими не бачила, як правило, людини з притаманними їй від природи правами та свободами. Назване конституційне положення набуває не лише правового але й соціального значення, якщо держава, всі її органи й посадові особи в процесі реалізації своїх функцій забезпечують права та свободи людини і громадянина.

Значна роль у дотриманні конституційних прав і свобод належить кримінально-процесуальному законодавству, завдяки якому вони й повинні безпосередньо забезпечуватись як структурний елемент кримінально-процесуального права. Зрозуміло, що таке завдання воно може виконати, якщо саме за своєю методологією, структурною і змістовною логікою відбиватиме найвищу цінність людини і громадянина.

Оцінюючи вітчизняне кримінально-процесуальне законодавство, дуже важливо не оминути й практику його застосування в розглядуваній частині, оскільки критерієм досконалості законодавства, його ефективності служить рівень забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина [7, с. 132].

Загальна характеристика нормативного змісту конституційних прав особи в кримінальному судочинстві України

Правове регулювання суспільних відносин покликане встановлювати й підтримувати правовий порядок у суспільстві, сприяти його розвитку і розвитку особистості. Одним із найбільш значущих аспектів їх правової регламентації є окреслення взаємовідносин особистості, суспільства й держави, співвідношення суспільних і особистих інтересів у правозастосовній практиці.

Забезпечення конституційних прав людини у кримінальному судочинстві значною мірою визначається рівнем правосвідомості й правової культури юридичних кадрів, які займаються правозастосовною і правоохоронною діяльністю. В основі правової культури юриста, як і будь-якого громадянина, мають бути повага до конституційних цінностей. Тому принципово важливо сформувати саме у юридичних кадрів високу конституційну культуру, зорієнтовану на права особистості. Це досить непроста проблема, але її належить вирішувати з урахуванням формування правової державності і становлення дієздатного громадянського суспільства в Україні. Сьогодні це відіграє вагому роль з точки зору забезпечення й захисту прав людини і громадянина в кримінальному процесі. Законодавча, правозастосовча і правоохоронна діяльність органів державної влади важливі не самі по собі, а для дотримання прав і свобод особистості. Задля цього й були прийняті Конституція України 1996 р. та інші законодавчі акти [10, с. 8].

Правова наука приділяла і приділяє цим питанням найдетальнішу увагу, тому що від їх вирішення залежать не лише техніко-юридичний зміст чинного законодавства, а й його соціальна спрямованість.

У зв’язку з теоретичною вагомістю й практичною значимістю вказані проблеми висвітлюються в основному з урахуванням соціально-політичної обстановки в країні, світоглядних уявлень, пануючих у суспільстві. Так, у радянські часи в суспільстві, а відповідно, й у законах на першому місці в системі соціальних цінностей були державні й суспільні інтереси. Людина, громадянин, особистість широко декларувались у як пріоритетна цінність, однак, коли йшлося про побудову системи соціальних цінностей і структурування інтересів, особисті інтереси завжди стояли за державними й суспільними. Такі правовідносини були вихідними для всього законодавства тієї доби. Підґрунтям такого підходу була ідея задоволення інтересів особистих тільки через державні й суспільні. Людина – частина суспільства, і вона може бути забезпечена і щаслива лише за умови, якщо буде щасливим і забезпеченим останнє. Гармонізація суспільних та особистих інтересів у такий спосіб передбачала пріоритет соціальності людини.

Кримінально-процесуальне право, як невід’ємна частина радянського права, не могло не відповідати таким поглядам. Обслуговуючи суспільні відносини, що склалися в державі до початку другої половини ХХ ст., КПК УРСР 1960 р., регламентуючи кримінально-процесуальну діяльність, визначаючи її завдання, методи та способи їх виконання, виходив з культивованої на той час ідеї першоступеневої значущості державних і суспільних інтересів, із забезпеченням яких пов’язувалося задоволення й забезпечення окремої людини, особистості. З огляду на це завдання кримінального судочинства визначались насамперед шляхом закріплення вимог розкриття кожного злочину, встановлення у всіх випадках осіб, які вчинили кримінально каране діяння. Крім того, до них додавались такі суспільно значимі аспекти, як зміцнення законності в суспільстві, виховання громадян у дусі дотримання норм права й моралі (ст. 2