Державне право зарубіжних країн

ПЛАН

********************************************************************

1. Вступ…….……………………………………..………………….стор. 2

2. Вибори: поняття, соціальне призначення та політична роль.….стор. 2

3. Виборче право та стадії виборчого процесу…………………….стор. 4

4. Виборчі системи……………………………………………….….стор. 8

5. Референдум: поняття, сутність, види……………………………стор. 13

6. Висновок…………………………………………………………..стор. 26

7. Список використаної літератури…………………………..…….стор. 27

********************************************************************

I

Вступ

Починаючи написання контрольної работи з державного (конституційного) права зарубіжних країн на тему “Вибори та референдум” необхідно проаналізувати літературу у галузі виборчого законодавства та законодавства про референдум деількох найбільш потужних та впливових держав, бо великі держави у виборі того чи іншого шляху розвитку обирають свій, притаманний тільки їй шлях, вірність якого випробувана на протязі строку формування політичної системи даної держави. Та нові, як ще кажуть страни, що знаходяться у розвитку, знаходяться на шляху пошуку самої оптимальної виборчої системи або виду референдуму. Наприклад наша держава Україна не винайшла виборче законодавство для себе, а перейняла один із його видів, а референдум – це майже нове поняття для українського народу, втім як і для російського. Бо наші люди декілька років тому обирали вже обраного зверху чиновника, ці вибори більш нагадують затвердження та й такими їх назвати важко.

Та актуальність вибраної теми складається у тому, щоб проаналізувати виборче законодавство світових держав та законодавство про референдум, вказати шляхи їх формування та дії.

II

Вибори, поняття, соціальне значення

Вибори

Вибори є не тільки формою реалізації ідей представницької демократії і способом формування такого органу, як парламент, а й виступають у ролі однієї з визначальних характеристик природи самого народного представництва. Водночас вибори є способом формування інших вищих органів держави, зокрема, в республіках обирається глава держави – президент.

Вибори бувають:

· Прямими;

· і непрямими.

Прямі вибори відбуваються за умов, коли виборці безпосередньо виявляють своє ставлення до кандидатів шляхом голосування. Прямими , як правило, є парламентські вибори і вибори до інших представницьких органів. ІПляхом прямих виборів звичайно обирається глава держави у переважній більшості президентських республік і республік з так званою змішаною формою правління. На непрямих виборах волевиявлення виборців опосередковується спеціальною колегією вибірників (президентські вибори у СІІІА) або самим парламентом чи створеним на його основі зібранням (президентські вибори в парламентарних республіках).

Прямі вибори за порядком організації і проведення багато в чому співвідносяться з референдумом. Головна ж відмінність між ними полягає в тому, що народне волевиявлення на референдумі є за своєю суттю безпосередньою владною діяльністю виборчого корпусу, а волевиявлення на виборах лише визначає того, хто буде уповноважений займатися владною діяльністю.

Особливістю прямих виборів є те, що вони пов'язані з необхідністю узгодження волевиявлення виборців і відповідної діяльності обраних, тобто з певним сполученням їхніх воль. Це сполучення в теорії іноді розглядають як своєрідну угоду. Звідси поява терміна “депутатський мандат”. Але, незважаючи на термінологію, взаємовідносини виборців та обранців не можна ототожнювати з такими, що виникають між учасниками цивільно-правових договорів, зокрема договору доручення. На виборах і при здійсненні мандата волі виборців та їхніх обранців не протистоять одна одній, як це має місце у цивільно-правових договірних відносинах. Ці волі спрямовані на досягнення однієї мети – заміщення і реалізацію цього мандата. Вибори не призводять до виникнення якихось суб'єктивних стосунків між виборцями та обранцями. Волевиявлення виборців обмежується самим актом обрання і за умов прийнятого в розвинутих країнах вільного мандата практично не впливає на зміст конституційно-правового статусу парламентаріїв. Статус останніх визначається конституцією і законодавством, а не волею виборців.

III

Виборче та стадії виборчого процесу

Вибори у представницькі органи проводяться із застосуванням різних юридичних процедур. Ключовою стадією виборчого процесу є висунення кандидатів у депутати. У деяких країнах відповідна діяльність законом віднесена виключно до політичних партій (Австрія, Португалія, Фінляндія, Швеція). В Італії, ФРН та в цілому ряді інших країн висунення кандидатів здійснюється не тільки партіями, а й самими виборцями. При цьому для реєстрації кандидатів потрібно, щоб відповідні документи були підписані певною кількістю виборців по кожному округу (наприклад, у ФРН – 200 виборців, в Італії – 350).

Виборче право знає і порядок самовисунення кандидатів. Так, у Франції кожний громадянин, який кваліфікований законом як можливий кандидат у депутати, може самовисунутись на виборах у нижню палату парламенту за умови, що його реєстрація відбудеться не пізніше, ніж за три тижні до дня голосування. В англомовних країнах з парламентарними формами правління також прийнятий порядок самовисунення кандидатів та їх реєстрації за умови необхідної підтримки з бо

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать