Природа й структура комунікативного процесу

Курсова робота

з журналістики

Природа й структура комунікативного процесу

Ко­му­ніка­тив­ни­й про­­­­­цес є осно­вою спі­л­ку­ван­ня, орга­ні­за­ція якого зале­жить від розу­мін­­ня систе­ми й структури про­цесу, а також при­­­ро­­ди комуні­ка­ти­в­но­го ак­ту.

Комунікація є ва­ж­ли­вим чинником іс­­ну­вання суспіль­ст­ва. Су­­спільства без спіл­ку­вання немає. Воно є тим про­цесом, який і за­без­пе­чує утворен­ня суспі­ль­­­ства (об­ще­­ние — об­ще­ство; communication — community; спілкування — спільнота). Ми жи­ве­мо в світі комунікації, пише Г. Г. Почепцов [1999, 7], 70% свого ча­су людина витрачає на спілкування. Без ефективної ко­мунікації зу­пи­нилося б багато виробничих процесів. Тому пи­тан­ня організації про­цесу спілкування (комунікативного процесу) є важливим для тво­­рення суспільства. Але правильна організація будь-якого проце­су неможлива без з’ясування його природи, побудови моделі про­це­су, що пов’язано з вивченням структури, факторів, які впли­вають на цей процес, системи актів, що становлять його основу.

На минулій лекції ми розглянули спілкування й дали визначення цього явища. Власне, це визначення уже відбиває природу комуні­ка­ції та є його словесною теоретичною моделлю . Схематично і в найпростішому вигляді цю модель можна пред­ставити так (рис. 1):

1 1

Рис. 1.

Комунікант (1) ініціює процес встановлення або підтримання кон­­такту з комунікатом (2). Цей процес зумовлено ситуацією й со­ціально-психологічними особ­ли­во­стями ко­му­ні­каторів (а), а та­кож духовним і професій­ним єднанням учасників комунікації (б).

Більш ускладнена схематична модель комунікації буде такою:

Рис. 2.

На рис. 2 відтворена комунікація як широкий спектр стосунків між ко­мунікаторами (1—2, 2—1, 1—3, 3—4, 4—3 і т. д.); показана необмежена кількість комунікаторів тощо.

Розглядаючи комунікацію як явище, ми можемо ви­ді­­лити такі склад­ники комунікації: суб’єкт комунікації, предмет комунікації , комуніка­тивні засоби, комунікативний процес тощо . Комунікація є явище системне, структурне, соціальне, історичне, психологічне й т. д. Нас у цій лекції має цікавити виключно взаємодія між суб’єк­­­том і предметом комунікації, її характер, структура, спрямованість тощо. Так, предметом цієї взаємодії (предметом комунікації) є комунікат. Комунікативними засобами можуть бути знакові системи, засоби комунікації тощо. Комуні­ка­тив­ний же процес є, власне, суттю спілкування; у нашому визначенні це безпосередньо про­цес встанов­лен­ня й підтримання контактів . Але погляди на природу й структуру комунікативного процесу (комунікативної взаємодії) у науці різні. Ці погляди представлені на моделях комунікації, які нам доведеться розглянути, щоб з’ясувати природу комунікативного процесу.

Досліджуючи природу комунікативного процесу, його можна ха­рак­те­ризувати в кількох аспектах: (1) з погляду походження й фор­му­вання (історичний аспект); (2) з погляду форми процесу спілкування (ти­по­логічний аспект); (3) з погляду кількості учасників та специфіки орга­ні­за­ції комунікативного процесу (видовий ас­пект); (4) з погляду сутнісного (онтоло­гіч­ний аспект); (5) з по­гляду харак­тери­стики учасників комунікативного процесу (ро­льо­­вий ас­пект); (6) з по­гляду ефективності й дієвості процесу (фун­к­­ціо­нальний ас­пект); (7) з погляду самобутності й оригіналь­ності організації про­це­су (сти­­льовий аспект); (8) з погляду форми про­_­ ­це­су (формальний ас­пект); (9) з погляду якості процесу (квалі­логічний аспект); (10) з по­гляду використання засобів (інстру­мен­таль­ний ас­пект); (11) з погля­ду духовного забезпечення процесу (куль­туро­ло­гіч­ний аспект); (12) з погляду інформаційного забез­пе­чен­ня (інфор­маціологічний ас­пект); (13) з погляду складників про­це­су (систем­ний аспект); (14) з погляду зв’язків між складниками процесу (стру­к­турний аспект); (15) з погляду орга­ні­зації процесу (тех­нологічний аспект); (16) з погляду характеру мовної організації процесу спілкування (мовленнєвий аспект).

1. Дж. Гербнер, а за ним Г. Г. Почепцов [Почепцов Г. Г., 1999, 21], називає три головні етапи у розвитку комунікації: доін­дустрі­аль­­ний, друкований, телевізійний.

Доіндустріальний етап комунікації характеризується такою орга­нізацією процесу спілкування, який може бути виражений у фор­мулі: спілкування “обличчям до обличчя”. Такий процес спілкуван­ня був властивий усій спільноті і мав вигляд переважно міжособи­стісної, інтерперсональної, комунікації, що відбувалася у формі діа­логу або монологу.

Друкований етап пов’язується з першою індустріальною револю­цією, з виникненням масового спілкування, що зробило життя плю­­­ралістичним.

Телевізійний етап з’явився завдяки другій індустріальній рево­лю­ції, коли моделі поведінки отримувалися до того, як люди навча­лися читати.

На наше переконання, зміну етапів розвитку комунікації слід вба­чати не так в індустріальних революціях, як в психологічній пере­бу­дові комунікаторів, поштовхом до чого, звичайно, були різного ро­ду революції та суспільні зміни.

Зміна й виникнення різних видів комунікації є внутрішньою по­тре­бою людини й суспільства в цілому. Ця потреба, безперечно, фор­мується під упливом зовнішніх факторів суспільного розвитку.

Першим зовнішн

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать