Земельні реформи в зарубіжних країнах

Земельне право-одна з провідних галузей української системи права і навчальна дисципліна. На мою думку, при вивченні національного земельного права важливе має значення ознайомлення з зарубіжним досвідом зокрема правовими аспектами земельної реформи в різноманітних країнах світу. Саме про це піде мова в даному рефераті.

Загальна характеристика законодавства зарубіжних країн про земельну реформу. .

У законодавстві, практиці і правовій доктрині зарубіжних країн склалося кілька юридичних моделей реформування сільського госпо­дарства і земельних відносин.

Перша юридична модель реформування сільського господарства, яка закріплена у законодавстві країн Східної Європи, заснована на розумінні того, що колишні ідеологічні постулати (націоналізація землі, монопо­лія державної власності на землю, безальтернативність колективних форм господарювання, централізована система адміністративно-ко­мандного управління сільським господарством), на яких базувався раніше земельний устрій східноєвропейських країн, що з'явився у ре­зультаті повоєнної земельної реформи, несумісний із ринковою еко­номікою. Це стало спонукальним мотивом для радикальної зміни системи землеволодіння, пов'язаної з відновленням і оновленням права приватної власності на землю, що відкрила найбільш швидкий шлях входження сільського господарства в ринкову економіку через розви­ток приватних підприємницьких структур у сфері агробізнесу, заохо­чення різних кооперативів нових земельних власників і акціонування державних сільськогосподарських підприємств.

Друга юридична модель реформування земельних відносин і соці­ально-економічної структури сільського господарства закріплена зако­нодавством Китаю, що легалізувало роздачу землі селянським госпо­дарствам. Особлива цінність цього правового досвіду, що сприйняли В'єтнам, Лаос та інші країни Південно-східної Азії, полягає в тому, що незважаючи на прихильність законодавця до державної і колективної власності в сільському господарстві і заперечення будь-якої еволюції в напрямку до приватної власності на землю і приватнопідприємницької діяльності в сільському господарстві, він містить багато корисного в питаннях публічно-правового регулювання земельних відносин у рам­ках таких правових інститутів як державне регулювання ціноутворен­ня, кредитування, фінансування, оподатковування сільськогосподар­ських товаровиробників.

Третя юридична модель земельного реформування, пов'язаного зі зміною форм власності і господарювання на селі, закріплена законодав­ством країн Латинської Америки. Прийнята в 1961 р. Міжамериканською економічною і соціальною радою в Уругвайському місті Пунта-дель-Ес­те Декларація (далі Уругвайська Декларація 1961 р.) проголосила намір 19 держав проводити політику, спрямовану на «заохочення, відповідно до особливостей кожної країни, проведення програм усеосяжних зе­мельних реформ, що ведуть до перетворення, де це необхідно, неспра­ведливих структур і систем землеволодіння і землекористування з метою заміни латифундій і мініфундій справедливою системою землеволодіння для того, щоб за допомогою сучасного й адекватного кредитування, технічної допомоги і системи збуту і розподілу продуктів зробити землю для людини, яка її обробляє, основою економічної стабільності, фунда­ментом його зростаючого добробуту, гарантією свободи і гідностії».

Правове оформлення цих положень програми перетворень земель­ної власності було здійснено виданням спеціальних нормативних пра­вових актів про земельні реформи, що встановлюють ряд юридичне обов'язкових умов по наділенню землею безземельного селянства або через механізм примусового відчуження крупної латифундистської власності (Мексика і Перу), або через механізм освоєння (колонізації) незайнятих земель (Еквадор і Бразилія).

Спеціальне законодавство ряду латиноамериканських країн рішуче змінило ставлення до питання про колективну (общинну) власність се­лян, яка подібна до ехідальної, яка традиційно розглядалася як безаль-тернативна форма організації земельних відносин. У руслі цього про­цесу розвивається, зокрема, аграрне законодавство Мексики, що вихо­дить із необхідності модернізації сільського господарства в напрямку надання сільськогосподарським товаровиробникам широкої господар­ської та юридичної самостійності, відмови від мініфундизму і недопу­щення латифундизму, капіталізації сільського господарства, створення юридичної основи для подолання соціально-економічного відставання розвитку села.

У ряді латиноамериканських країн положення про реформування земельної власності зведені в ранг конституційних норм, що забезпечують конституційні гарантії права приватної власності селян на землю, соціальні функції земельної власності. На конституційному рівні за­значені і багато інших питань реформування структури існуючої зе­мельної власності вирішуються, зокрема, у Конституціях Бразилії (роз­діл 3 «Про аграрну і земельну політику і про аграрну реформу»), Перу (глава «Про власність», статті 70-73), Венесуели (статті 99-105), Мек­сики (ст. 27), Колумбіїст. 58)

Перетворення відносин земельної власності і землекористування в країнах Центральної та Східної Європи

Класичним прикладом правових змін у відносинах земельної власності у відповідності до першої юридичної моделі є Чехія і Словач­чина. Конституційні норми про право власності зосереджені в розділі першому «Основні права і сво