Конституція - основне джерело публічного права

ЗМІСТ

1). Вступ .................................................................................. 2

2). Розділ 1. Конституції в системі права : теорія і практика ... 6

3). Розділ 2. Порівняльний аналіз конституцій розвинутих демократичних держав та конституції України крізь призму публічного права .................................................................................... 17

4). Розділ 3. Проблеми реалізації конституційних норм в Україні на сучасному етапі ..................................................................... 24

5). Висновки .................................................................................. 28

6). Список використаної літератури .......................................... 31

ВСТУП

Як відомо, 26 червня 1996 року сталася чи не найвизначніша подія в політичному та суспільному житті незалежної демократичної України –була прийнята нова Конституція. В ній вперше системно, повно і як пріоритетні положення закріплені всі основні риси-принципи української держави, які тривалий час були її ідеалом. До того ж ці принципи було закріплено подвійним чином: ненормативно (в Преамбулі) і нормативно (ст.1, 2 та ін.).

В ст.1 Конституції зазначається, що Україна є суверенною незалежною, демок­ратичною, соціальною, правовою державою. В доповнення до цього визначення нашої держави в ст. 2 Конституції зазначається, що Україна є унітарною, тобто єдиною, соборною державою. Виходячи з порядку внесення змін до Конституції України, передбаченого цією Конституцією (розділ XIII), можна стверджувати, що закріплений нею державний лад і насамперед основні риси нашої держави є практично незмінними, незворотними.

Роль прийняття Основного Закону для розвитку публічного права як науки не можна применшити, адже саме конституція постає основним джерелом останнього, і законодавче закріплення основних принципів публічного права тільки посприяє його входженню в життя суспільства. Як відомо, публічне право, якщо висловлюватися коротко, регулює насамперед відносини держави, її інститутів та громадянина, основною функцією публічно-правового регулювання є забезпечення гармонії та злагоди у суспільстві. Основною умовою та гарантією реалізації публічного права є стійкість суспільства та його життєдіяльність, функціонування інститутів політичної, економічної, соціальної сфер. А ці умови, в свою чергу, забезпечує конституція як основний закон будь-якої держави.

Звичайно, далеко не всі риси нашої держави, що передбачені і закріплені

новою Конституцією, стали нині повною мірою реальністю. Конституційні по-

ложення, що стосуються цих рис, є певною мірою програмою державотворення

= 3 =

на найближчі деся­тиліття, ідеалом, який треба втілити у життя. Це стосується насамперед зовнішніх аспектів суверенітету держави, а також правового і соціального характеру держави. Тим самим ідеологія українського державотворення потребує значного часу і зусиль для свого утвердження, розвитку і вдосконалення. Ідеологія українського державотворення нині сповна і на найвищому рівні легалізована,але далеко ще не реалізована, її реалізація—одне з найважливіших завдань нашого часу. Пріоритетним напрямом його вирішення є перетворення Конституції в життя, приведення її в дію1 .

Член-кореспондент АПН України, доктор юрид. наукВ.Погорілко приділив значну увагу методологічним питанням реалізації Конституції

України на сучасному етапі. Він акцентував увагу на тому, що в радянські часи майже не приділялося уваги впроваджен­ню конституційних приписів, і норми Конституції не були нормами прямої дії. В основ­ному діяла Конституція Союзу РСР, а не Конституція УРСР. Проблемам впровадження на практиці конституційних приписів не приділялася увага в юридичній науці. Сьогодні інша ситуація. В.Погорілко зупинився на функціях Конституції як критеріях, за якими можна зробити висновок про результативність дії конституційних норм, на факторах, які перешкоджають більш ефективному функціонуванню Конституції України. Боротьба між гілками влади перешкоджає більш результативному проведенню конституційних реформ. На думку В.Погорілка, для забезпечення ефективного законотворчого процесу необхідно істотно вдосконалювати парламентську інфраструктуру, мати більш вагомі організаційні основи, якнайшвидше прийняти Закон про регламент Верховної Ради України. Немає теорії щодо реалізації Конституції і її треба створити, і якомога швидше2 .

Виходячи з вищесказаного, можна і слід зазначити, що з прийняттям Конс-

= 4 =

титуції України не вирішені водночас всі проблеми публічного та інших галузей права. З огляду на це можна стверджувати про особливу актуальність і необхідність для юридичної науки України подальшого ретельного вивчення проблем публічного права крізь призму Основного Закону. Саме з цим і пов'язана актуальність обраної теми для наукового вивчення. Потреба осмислення окресленої теми пов'язана ще й з тим, що хоч Конституція України і була прийнята в 1996 році, до цього часу відсутні грунтовні монографічні дослідження правничих проблем, пов'язаних з появою нових законодавчих актів, що відповідали б нормам Основного Закону. Окремі журнальні публікації С.Головатого1 ,В.Опришка2 , Є. Тихонова3 і Л. Юзькова4 , Д. Бєлкіна5 , В. Шаповала6 та інших, на жаль, лише до певної міри розкривають суть питанн