Соціальна стратифікація, її системи

РЕФЕРАТ

На тему:

Соціальна стратифікація, її системи

Еквівалентом вітчизняної теорії соціаль­ної структури є західна теорія соціальної стратифікації. Термін «стратифікація» (від латинського stratum — прошарок і facere — робити) запозичено з геології, де він означає вертикальне розшарування ґрунтових пластів. У соціології цей термін уперше був викорис­таний П. Сорокіним на означення диференціації певної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Стратифікація — це визнання існування в суспільстві нерівності вертикального роз­шарування, вищих та нижчих прошарків — страт.

Страти — це великі сукупності людей, які різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства. Основою утворен­ня страт є природна й соціальна нерівність. Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та психологічними властивос­тями, що їх різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особливості, родинні зв'язки, фізичні та психологічні особливості тощо). Нерівність, зумовлена природними відмінностями, є первинною формою нерівності, що прояв­ляється й у деяких тварин. У людей вона може стати основою по­яви нерівноправних відносин. Проте головною рисою людського суспільства є соціальна нерівність, зв'язана з відмінностями, зу­мовленими соціальними чинниками: поділом праці (розумова й фізична), укладом життя (міське й сільське), соціальною роллю (інженер, політичний діяч, батько) тощо.

Суспільство є не просто диференційованим на окремі групи, воно ще й ієрархізоване. У ньому одні групи мають більше прав, привілеїв і переваг, інші — менше. Така соціальна нерівність при­вносить у життя людей багато несправедливості, тому ця проблема завжди цікавила соціологів. І, якщо те, що основою диференціації є нерівність людей, визнають усі вчені, то щодо визначальних чинників і критеріїв ієрархії їхні погляди не збігаються. Існує бага­то шкіл і парадигм, які по-різному їх тлумачать.

Так, марксизм, під впливом якого формувалася вітчизняна соціо­логія, першопричиною нерівності вважає економічний чинник — відносини власності, первинний розподіл матеріальних благ. Са­ме поява приватної власності, на думку марксистів, призвела до соціального розшарування суспільства, появи антагоністичних класів: власників (рабовласники, феодали, буржуазія) та класів, які не володіють власністю, (раби, пролетарі), або мають обме­жене право на власність (селяни). Інтелігенція, за марксистською концепцією — проміжний прошарок.

Функціоналізм пояснює нерівність виходячи з диференціації соціальних функцій, виконуваних різними прошарками, класа­ми, спільнотами. Функціонування й розвиток суспільства мож­ливі лише за умови поділу праці, коли кожна соціальна група, клас, спільнота виконують притаманні їм функції. Для нор­мальної життєдіяльності суспільства є необхідним виконання всіх функцій, але деякі з них більш важливі, а інші — менш. На основі ієрархії функцій складається відповідна ієрархія груп, класів, спільнот, що їх виконують. На верхівці ієрархії перебу­вають ті, що управляють, бо саме управлінська функція покли­кана об'єднати, скоординувати, створити умови для виконання всіх інших функцій.

Проте, чому якась функція має бути важливішою за інші, коли суспільство як цілісність не може існувати без жодної з функцій, без усієї їх множини; чому той чи той індивід має належати до вищої страти, коли він не бере безпосередньої участі в управлін­ні. Тому Т. Парсонс, визнаючи соціальну ієрархію за необхідний чинник, що забезпечує життєдіяльність соціальної системи, зв'язує її конфігурацію з існуючими в суспільстві цінностями. На його думку, соціальні прошарки розміщуються в ієрархічній по­слідовності залежно від системи цінностей, від уявлення, яке формується в суспільстві щодо кожного з індивідів, соціальних груп, прошарків; змінюються цінності — змінюється й послідов­ність їх розміщення.

М. Вебер, крім економічних стратифікаційних критеріїв (від­носини власності, рівень доходів), користується такими критері­ями, як соціальний престиж і належність до певних політичних партій. Соціальний престиж — це надбання індивідом (від на­родження чи завдяки особистим якостям) такого соціального ста­тусу, який дає йому змогу виконувати ту чи ту соціальну роль і посісти певне місце в соціальній ієрархії (наприклад, мати відпо­відні знання й уміння, щоб бути викладачем).

Місце соціального статусу в ієрархічній структурі суспільства ви­значається регулятивною нормативно-ціннісною системою. На пев­них щаблях ієрархії перебувають ті, чий статус відповідає чинним у суспільстві нормам і законам, а також сформованим у свідомості людей уявленням про відповідну значущість їхнього титулу, фаху.

Чіткіше критерії стратифікації визначив П. Сорокін. Він на­голошував, що в суспільстві наявні три основні форми стратифі­кації: економічна, професійна, політична. Пізніше соціологи збільшили кількість критеріїв (зокрема додали рівень освіти).

У теорії соціальної дії наявну в суспільстві велику різноманіт­ність соціально-диференційних ознак Т. Парсонс спробував об'єднати в такі універсальні критерії соціальної стратифікації:

· якісні характеристики людей — відповідальність, компе­тентність та ін.;

· виконувані ролі — численні різновиди професійно-тр