Людина в процесі соціалізації

Реферат на тему:

“Людина в процесі соціалізації”

Кожна людина є об'єктом соціалізації. Про це свідчить те, що зміст процесу соціалізації визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб людина успішно оволоділа ролями чоловіка або жінки (статеворольова соціалізація), створила міцну сім'ю (родинна соціалізація), могла б і хотіла компетентно брати участь у соціальному і економічному житті (професійна соціалізація), була законослухняним громадянином (політична соціалізація) і т. ін.

Треба мати на увазі, що вимоги до людини в тому або іншому аспекті соціалізації ставить не лише суспільство в цілому, але й конкретні групи і організації. Особливості і функції тих чи інших груп і організацій зумовлюють специфічний і неідентичний характер цих вимог. А зміст вимог залежить від віку і соціального статусу людини, до якої вони ставляться.

Еміль Дюркгейм, розглядаючи процес соціалізації, вважав, що активне начало в ньому належить суспільству і саме воно є суб'єктом соціалізації. «Суспільство, — писав він, — може вижити лише тоді, коли між його членами є значна міра однорідності». Тому воно прагне сформувати людину «за своїм взірцем». Тобто, утверджуючи пріоритет суспільства в процесі соціалізації людини, Е. Дюркгейм розглядав останню як об'єкт соціалізуючих впливів суспільства.

Погляди Е. Дюркгейма багато в чому стали основою розробленої Талкотом Парсонсом розгорнутої соціологічної теорії функціонування суспільства, що описує зокрема й процеси інтеграції людини в соціальну систему.

Т. Парсонс визначав соціалізацію як «інтеріоризацію» культури суспільства, в якому дитина народилася, як «освоєння реквізиту орієнтацій для задовільного функціонування в ролі».

У цьому параграфі використано матеріали дослідження, викладені в книжці А. В. Мудрика «Социальная педагогика» (М., 1999).

Універсальне завдання соціалізації — сформувати в тих «новачків», що вступають у суспільство, як мінімум, почуття лояльності і, як максимум, почуття відданості щодо системи. Згідно з його поглядами, людина «вбирає» в себе загальні цінності в процесі спілкування із «значущими іншими». Внаслідок цього дотримування загальноприйнятих нормативних стандартів стає частиною її мотиваційної структури, її потребою.

Теорії Е. Дюркгейма і Т. Парсонса справили і далі справляють великий вплив на дослідників соціалізації. Досі чимало з них розглядають людину лише як об'єкт соціалізації, а її саму — як суб'єкт-об'єктний процес (де суб'єктом є суспільство або його складові).

Людина стає повноцінним членом суспільства, будучи не тільки об'єктом, а й суб'єктом соціалізації, який засвоює соціальні норми і культурні цінності, виявляючи активність, саморозвиваючись і самореалізуючись у суспільстві.

В основу розгляду людини як суб'єкта соціалізації лягли концепції американських вчених Ч. X. Кулі, В. І. Томаса і Ф. Знанецького, Дж. Г. Міда.

Чарльз Кулі, автор теорії «дзеркального «я» і теорії малих груп, вважав, що індивідуальне «я» набуває соціальної якості в комунікаціях, у міжособистісному спілкуванні всередині первинної групи (сім'ї, групи ровесників, сусідньої групи), тобто в процесі взаємодії індивідуальних і групових суб'єктів.

Вільям Томас і Флоріїн Знанецький висунули положення про те, що соціальні явища і процеси належить розглядати як результат свідомої діяльності людей, що, вивчаючи ті або інші соціальні ситуації, треба враховувати не лише соціальні обставини, але й погляди індивідів, включених у ці ситуації, тобто розглянути їх як суб'єкти соціального життя.

Джордж Герберт Мід, розробляючи напрямок у науці, який дістав назву символічного інтеракціонізму, центральним поняттям соціальної психології вважав «міжіндивідуальну взаємодію». Сукупність процесів взаємодії, за Мідом, конституює (умовно — формує) суспільство і соціальний індивід. З одного боку, багатство і своєрідність реакцій і способів діяння, що наявні в того або іншого індивідуального «я», залежать від різноманітності і широти систем взаємодії, в яких «я» бере участь. А з другого боку — соціальний індивід є джерелом руху і розвитку суспільства.

Ідеї Ч. X. Кулі, В. І. Томаса, Ф. Знанецького і Дж. Г. Мі-да справили могутній вплив на вивчення людини як суб'єкта соціалізації, на розробку концепцій соціалізації в руслі суб'єкт-суб'єктного підходу.

Суб'єктом соціалізації людина стає об'єктивно, бо протягом усього життя на кожній черговій сходинці перед нею постають завдання, для вирішення яких вона більш або менш усвідомлено, а частіше не усвідомлено, ставить перед собою відповідні цілі, тобто проявляє свої суб'єктність і суб'єктивність.

Певною мірою умовно можна вирізнити три групи завдань, які вирішує людина на кожному віковому етапі або етапі соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні і соціально-психологічні.

Природно-культурні завдання — досягнення певного рівня фізичного і сексуального розвитку.

На кожному віковому етапі людині необхідно: досягти певного ступеня пізнання тілесного канону, властивого тій культурі, в якій вона живе; засвоїти елементи етикету, символіки, кінетичної мови (жести, поза, міміка, пантоміміка), пов'язані з тілом і статеворольовою поведінкою; розвинути і (або) реалізувати фізичні і сексуальні задатки; вести здоровий спосіб життя, адекватний статі і вікові (гігієна, режим, харчування, способи збереження здоров'я і оздоровлення організму, фізичного самор

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать