Символічний інтеракціонізм

Символічний інтеракціонізм - один із найбільш цікавих і продуктивних напрямків в сучасній соціології, який зводить зміст соціальних процесів до взаємодії індивідів в групі і суспільстві.

Досліджуючи розвиток такої течії як символічний інтеракціонізм з самого ж початку я стикнулась з певними неточностями та невизначеностями. Кого ж вважати першопочатківцем, батьком цього напрямку? Деякі вважають, що це Чарльз Кулі, але більшість все ж дотримуються точки зору, що справжнім засновником символічного інтеракціонізму треба вважати Дж. Міда, який хоча й не ввів саме це поняття, не опубліковував свої власні твори (лише посмертно його було опубліковано), але все ж саме Мід був засновником, висуваючи головні ідеї цього напряму. Його послідовники також відіграли чималу роль у розвитку цього напряму: Ч.Кулі, У.Томас, Г.Блумер, У. Джемс тощо.

То ж коли виникла дана течія і що взагалі вона має на увазі?! Як широка течія вона виникла в 20-х роках CC столітті у Чиказькій школі, а саме поняття було введено у 1937р.одним з учнів Міда Гербертом Блумером, який потім став головою другого покоління символічного інтеракціонізму. Але давайте детальніше розглянемо позиції засновника цього напрямку Джорджа-Герберта Міда.

Взагалі все почалося з його викладацької діяльності у Чиказькому університеті у 1900 році, коли він став вести курс соціальної психології. Відправною точкою концепції Міда був пріорітет соціального над індивідуальним. Головним об'єктом наукових інтересів - вивчення соціальних дій – вчинків, які набувають певного сенсу лише в суспільстві, пов'язані з виконання соціальних ролей. Концепцію Міда називають «символічним інтеракціонізмом», оскільки вона розглядає символічні елементи взаємодії людей в суспільстві. Створюючи свою концепцію, він полемізував з популярними на рубежі 19 – 20 вв. дарвіністськими теоріями (їх прибічники називалися «радикальними біхевіорістамі»), які зводили закономірності поведінки людей до чисто біологічним. І сам Мід визначав свою концепцію як “соціальний біхевіоризм” ( ряд аналогічних ідей паралельно висказував й Морено, хоча це коло його визначень висвітлюється досить рідко, на відміну від його “соціометрії”), щоб відрізнити свою концепцію від “радикального біхевіоризма” Джона Б.Уотсона, який був одним із студентів Міда). Переконання Уотса цікавила саме індивідуальна поведінка, яка фокусувалася на стимулах, які викликають певні реакції та поведінку. Мід не заперечував цього, але наголошував, що існують і прихованіаспекти поведінки, які не беруться до уваги радикальними біхевіористами. Проте приймаючи базовий для біхевіорізма емпірізм, Мід не хотів просто філософствувати про ці приховані явища. Він прагнув розширити емпіричну науку біхевіорізма стосовно вказаних явищ, тобто до того, що відбувається між стимулом і реакцією. Міда цікавила сама “дія”, з її увагою, сприйняттям, уявою, міркуванням, емоціями, тобто дія як цілісний процес людської діяльності. Як зазначав Ч.Морріс про три головних розрізнення між концепціями Уотсона та Міда: по-перше, Мід вважав, що увага Уотсона до поведінки значно спрощена, адже останній вихватує поведінку з її значно ширшого контексту; по-друге, Уотсон не застосовував бихевіоризм до мисленевих процесів, на відміну від Міда; по-третє, виходячи з другого пункту, Мід вважав, що розуміння Уотсоном актора є пасивний образ маріонетки, адже не береться до уваги мислення.

Один з важливих принципів інтеракционізма - принцип отримання спільності в розмові, передбачає, що людина створюється лише в процесі соціальної взаємодії, перш за все мовної, але не до і не після неї. Спільність, що виникає в ході такої взаємодії, або соціальність, складає суть людської природи, без і поза якою індивід ніщо.

Дж. Мід визнавав перевагу соціального над індивідуальним і прагнув подолати обмеженість тієї дослідницької традиції, в якій індивід і суспільство протиставлялись один одному. В праці "Розум, самість і суспільство" (1934 р.) Мід підкреслює, що соціальний світ індивіда і людства переповнюється соціальними взаємодіями, в яких велику роль відіграє "символічне оточення". Спілкування між людьми здійснюється за допомогою особливих засобів-символів, до яких Мід відносив жест і мову. Мід також розрізняє дві форми ( 2 ступені) соціальної дії:

• ступінь узагальнення за допомогою жестів;

• ступінь символічно опосередкового спілкування.

Перша характеризується тим, що воно є якби скороченою, звернутою схемою дії, за якою окремим жестом (рухом) можна відновити дію в цілому. Такого роду жести, які беруть на себе функцію координації поведінки, являють собою прообраз мови.

Друга ж характеризується тим, що породжує приблизно однакові реакції при спілкуванні з будь-яким індивідом, дозволяє ставити себе на місце Іншого, дозволяє бачити себе очима іншої людини.

Щодо жестів, то Мід їм приділив неабияку увагу. Він вважав, що в основі соціальної дії лежить жест, тобто дія, яка розрахована на реакцію оточуючих у відповідь ( такі ж судження висував і Вундт). Якщо ж реакція відбувається на підсвідомому рівні, автоматично, о жест є незначущим, таким, який може бути характерним і для тварин. Якщо ж реакція супроводжується мисленням, то жест набуває соціального значення. Дуже важливе значення має голосовий жест, так як його може сприймати не лише той , хто слухає, а й той , хто говорить, адже він себе чує. Жести можуть відігравати роль символів, завдяки яким відбувається комунікація. Мід також ввів понятт