Стратегії втручання у соціальній роботі

Реферат на тему

Стратегії втручання у соціальній роботі

ПЛАН

1. Поняття стратегій втручання.

2. Догляд.

3. Навчання/наставництво.

4. Стратегії комбінованого (проміжного) втручання.

5. Використана література.

1. Поняття стратегій втручання.

Незалежно від ролей, які виконують соціальні праців­ники у різних службах та організаціях, їхні дії є не випад­ковими, а підпорядкованими певній стратегії втручання.

Стратегії втручання — загальні підходи до процесу надання допо­моги, якими послуговуються соціальні працівники у своїй повсяк­денній діяльності.

Серед українських дослідників побутує думка, що до стратегій втручання вдаються у ситуаціях, за яких клієнт не погоджується або неспроможний самостійно розв'язувати свої проблеми. Однак такий погляд не цілком відповідає суті соціальної роботи.

Стратегії втручання мають на меті допомогти індиві­дам змінити своє життя, поліпшити середовище, в яко­му вони функціонують.

Стратегії втручання поділяють на такі типи (табл. 3.2):

— пряме втручання (безпосереднє надання послуг
тим, хто їх потребує);

—втручання, спрямоване на зміну системи (дії щодо створення, підтримання або зміни інституцій, які нада­ють послуги клієнтам);

—комбіноване (проміжне) втручання (втручання, за якого використовують елементи прямого втручання і втручання, спрямованого на зміну системи).

Усі ці стратегії є рівнозначними й однаково важли­вими. Вони певною мірою тотожні уявленням про ролі соціальних працівників, методам соціальної роботи (згідно з класифікацією, що розглядає первинні та вто­ринні методи). Використовують їх на різних рівнях со­ціальної роботи.

Стратегії прямого втручання. Суть їх полягає у тому, щоб підвищувати здатність клієнта до подолання труднощів, розв'язання проблем, сприяти його розвит­ку. Такими стратегіями є догляд, ведення випадку, со­ціально-психологічне консультування, навчання (нас­тавництво), зміна поведінки.

2. Догляд.

Передбачає він забезпечення соціальними працівниками підтримки тих, хто не може самостійно розв'язувати свої проблеми, задовольняти особистісні, передовсім базові (вітальні) потреби, не здатен до само­обслуговування. Здійснюється переважно у формі на­домного соціального обслуговування і соціального об­слуговування в резидентних (стаціонарних) закладах. На такій стратегії побудоване надання в Україні біль­шості послуг у територіальних центрах для людей похилого віку та інвалідів, будинках для людей похи­лого віку тощо. Догляд може бути і тимчасовим, коли родині, що здійснює постійний догляд, потрібен пере­починок.

Ведення випадку. Ґрунтується на застосуванні тих комплексних моделей соціальної роботи (психосоціального, кризового втручання та ін.), які передбачають нала­годження тривалих стосунків, корекцію становища клі­єнта через його розвиток і забезпечення доступу до ре­сурсів. Соціальний працівник у такому разі відпові­дальний за оцінювання потреб клієнта, організацію і координацію надання необхідних послуг іншими спеці­алістами.

За такою стратегією працюють куратори в селах (благодійних організаціях єврейських громад України), які відповідають за оцінювання потреб і матеріальних умов тих, хто звертається по допомогу, визначають пос­луги, на які вони мають право, координують надання послуг конкретному клієнтові, відстежують їх якість і зміни у становищі клієнта. У службах підтримки сім'ї, створених при центрах соціальних служб для молоді, соціальний працівник зазвичай опікується 10—15 ро­динами, оцінює проблеми і потреби кожної з них, роз­робляє індивідуальні плани роботи, які містять програ­ми допомоги кожній родині, щоквартально звітує перед відповідним центром щодо його виконання.

Соціально-психологічне консультування. Спираєть­ся на психологічні або комплексні моделі соціальної ро­боти і стосується різноманітних проблем клієнтів. На­приклад, соціальний працівник, допомагаючи сім'ям, у яких хтось із членів має проблеми психічного здоров'я, заохочує його співпрацю із сім'єю, допомагає усім, хто до неї причетний, справитися зі своїми почуттями, вре­гулювати сімейні стосунки, визначити стилі поведінки, посилити незалежність, підтримати баланс влади. Цією стратегією послуговуються й під час консультування жінок, які стали жертвами насильства. Від працівників у громаді ця стратегія вимагає обговорення ідеї чи проб­леми з людиною або групою, вислуховування їх скарг, підтримання контакту із членами групи, які зазнають труднощів у своєму житті і не можуть регулярно відві­дувати зібрання групи.

3. Навчання/наставництво.

У соціальній роботі воно спрямоване на набуття клієнтом практичних і соціаль­них навичок, поновлення втрачених або компенсування їх шляхом поновлення інших, запобігання втраті існу­ючих навичок внаслідок соціальної ізоляції і практич­ної залежності від інших. Наприклад, у взаємодії з розумово відсталими дітьми соціальний працівник, пе­ребираючи на себе роль тренера/вчителя навичок, допо­магає їм набути і закріпити необхідні для щоденного життя практичні, соціальні навички: навички самооб­слуговування, самогігієни, самодогляду, прання, ко­ристування побутовими приладами, приготування їжі, використання транспорту, планування часу, поведінки в типових побутових ситуаціях, прийнятної міжперсональної поведінки під час спілкуван

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать