Соціалізація дітей-інвалідів в Україні

План

1. Проблеми захисту прав дитини в Україні

2. Проблема дітей – інвалідів та можливості реалізації їхніх прав у сучасному суспільстві

1. Проблеми захисту прав дитини в Україні

Нинішня державна політика захисту дитинства є складовою загальної цілісної концепції розвитку суспільства України, що відображено в Конституції, Закони України «Про освіту», Закони «Про шлюб і сім’ю», у змінах і доповненнях, прийнятих Верховною Радою щодо порядку усиновлення (удочеріння) дітей, та інших нормативних документах. Проте ці основні законодавчі акти і документи стосовно дітей пріоритетними в державі поки не стали, оскільки головна увага держави сьогодні зосереджена на економіці як балі для розв’язання усіх інших соціальних проблем.

Визначаючи пріоритетність інтересів дітей та значення молодого покоління для забезпечення добробуту і виживання людства, у 1991 році Україна приєдналася до Конвенції про права дитини. Виконання умов Конвенції та Всесвітньої декларації потребує цілеспрямованих дій української держави щодо створення сприятливих умов для розвитку дітей.

Катастрофічне зниження рівня життя переважної більшості населення призвело до того, що гасло «Усе найкраще – дітям» стало неможливо втілювати у життя. Така ситуація спочатку спостерігалася на рівні суспільства, коли почали руйнуватися соціальні форми перерозподілу благ (занепад суспільної системи дошкільного дитячого виховання, оздоровлення тощо). Тепер вона погіршилася через падіння реальних доходів не лише за межу малозабезпеченості, а й за рівень злиденності, коли не можуть задовольнятися повсякденні елементарні потреби. Низький рівень життя переважної частини населення негативно вплинув на якість життя в суспільстві в цілому.

Посилилась екологічна небезпека, яка загрожує в першу чергу дитині. Збільшується дитяча безоглядність, поширюються асоціальні явища серед дітей, знижується якість освіти. Спостерігається деформація життєвих орієнтирів значної частини молоді.

У цих умовах особливого значення набувають аналіз становища дітей в Україні, захист прав дитини, а також формування соціальної відповідальності молодого покоління.

Ось чому для педагога дуже важливо вміти визначити стосунки дитини з оточенням, їх характер та навчитися впливати на них. Серед розмаїття стосунків науковці виділяють такі основні: ставлення до самого себе, до людей (батьків, учителів, однолітків), до діяльності (навчальної, громадської, суспільно корисної), до світу речей (державної і особистої власності, природи тощо).

Об’єктом особливої уваги з боку держави, як наголошується в Конвенції про права дитини, мають буди діти, що живуть у важких соціальних умовах. До категорії таких дітей в Україні належить низка груп: діти – сироти; діти що залишаються без піклування батьків; діти із соціальних сімей; діти, які порушили закон; діти – інваліди; діти із сімей безробітних або ті, що змушені працювати; діти – жертви економічних катастроф; діти, що втекли з дому; діти – наркомани та інші, що зловживають спиртними напоями. Кожна з цих категорій дітей потребує особливої уваги і диференційованого підходу щодо форм захисту.

Це можливо за умови вирішення низки проблем, а саме: економічних, соціальних культурно – психологічних тощо. І все це має позитивно впливати на формування гармонійно розвиненої особистості з високим почуттям відповідальності, прав і свободи.

Ідеї та основні принципи Конвенції більш детально та розгорнуто викладені у Всесвітній декларації про забезпечення виживання, розвитку і захисту дітей. По суті, в Декларації визначається нова етика щодо дітей та основні рівні реалізації правових норм стосовно дитинства. Відповідно до Декларації слід керуватися принципом «краще – дітям», який полягає в тому, що основні потреби дітей мають бути пріоритетними при виділенні ресурсів як у важкі, так і у сприятливі періоди. Цей процес складається з трьох рівнів: виживання, розвиток і захист. Таким чином, міжнародне співтовариство визначило за необхідне здійснити у першу чергу заходи, що сприяють покращення якості здоров’я, харчування і благополуччю дітей, збереження їх життя.

2. Проблема дітей – інвалідів та можливості реалізації їхніх прав у сучасному суспільстві

Традиції соціального захисту дітей інвалідів в Україні мають давню історію і почали формуватися ще у часи Давньоруської держави. Українському народові завжди було притаманне добродійне, милосердне ставлення до людей з тілесними ушкодженнями, важкими недугами, фізичними та розумовими вадами. Так, у правовій системі Давньоруської держави питання соціального захисту скалічених, кульгавих і сліпих знайшли відбуття в «Руській правді», установах князей Ярослава, Володимира, Всеволода. У ті часи членоушкодження, зокрема відняття руки чи ноги, прирівнювалося до вбивства. За цей злочин необхідно сплатити штраф у розмірі 40 гривень, як і за позбавлення життя. В Уставі Ярослава приділяється увага захистові хворої людини від розлучення з чоловіком (жінкою), визначається необхідність підтримки подружжя у важкі хвилини життя.

Правова парадигма соціального захисту дітей – інвалідів почала формуватися на початку 50‑х років нашого століття після прийняття у 1948 році Всесвітньої декларації прав людини, в якій першочергове значення приділяється підтвердженню принципів віри в права людини і основні свободи. У декларації підкреслюється, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїх права