Робота соціального працівника з підлітками з деліквентною поведінкою

“Робота соціального працівника з підлітками з деліквентною поведінкою”

Серед періодів життя людини підлітковий вік - один із самих важких та критичних періодів становлення людини як біологічного виду і як особистості. Цей вік нестабільний, ранимий, важкий, і виявляється що він більше ніж інші періоди життя залежить від реальностей довкілля. Характеризується численними соматичними, психічними та соціальними змінами. Це період відчайдушних спроб пройти через “усе”.

Непорозуміння з батьками, труднощі, які виникають у цей період, штовхають дітей у різні крайнощі. Нерідко ці крайнощі пов’язані з криміналом. Протиправна поведінка в 12–16 років – крайній прояв численних підліткових комплексів і компенсаторних реакцій, направлених на їх подолання. Суть цих комплексів – специфічні підліткові поведінкові реакції на вплив навколишнього середовища.

Одна з яскраво виражених реакцій підлітків – це реакція емансипації, тобто бажання звільнитися з-під опіки дорослих. Вона може поширюватися на встановлені в суспільстві, тобто дорослими, правила і норми. Відомими проявами подібної реакції є бродяжництво й втечі з дому. У більшості підлітків, які знаходяться в місцях позбавлення волі за різноманітні злочини, втечі з дому були першим етапом становлення „злочинця”.

Проблема ранньої злочинності є надзвичайно серйозна й складна. В Україні, в умовах перехідної економіки цей феномен зростає. Усе більша кількість дітей, ще не почавши дорослого життя, вже заплямовані штампом виправних закладів. Причини, які призводять їх на лаву підсудних найрізноманітніші, але фінал один. Не дивлячись на те, що головною ціллю існування цих закладів є виховання й перевиховання неповнолітніх правопорушників, є причини говорити про те, що свої функції вони виконують недостатньо. Дуже часто виховні колонії, спецшколи й спец училища є тими місцями, із яких рекрутуються майбутні члени дорослих кримінальних об’єднань. Фактично виховна колонія є місцем підготовки майбутнього злочинця. Ці діти вже фактично втрачені для здорового існування суспільства.

Девіантна поведінка - це система вчинків, що відхиляються від загальноприйнятої або якої мається на увазі норми, будь, то норми психічного здоров'я, права, культури або моралі.

Вид девіантної поведінки - це антисоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні й культурні норми, особливо правові. Коли такі вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні і наказуються в карному порядку – злочинами. Відповідно говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку. Якщо вчинки не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що зробили їхній, піддаються покаранню по нормах трудового або адміністративного права. Правоохоронні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів міри примусового характеру (адміністративний арешт, штраф і ін.), а соціальні й медичні служби проводять із ними комплекс заходів для соціальної й психологічної адаптації. Якщо ж девіант учиняє злочин, то таке діяння кваліфікується по нормах карного законодавства.

Отже, делінквентна поведінка – це протиправна злочинна поведінка. Дії, вчинені такими людьми завдають моральної, фізичної та матеріальної шкоди. Деліквентність - психологічна готовність до правопорушення.

Багато підлітків панічно бояться самотності. Для них дуже важливо спілкуватися, особливо з однолітками, важливо бути прийнятим за будь – яку ціну в їх групу. Ідентифікація себе з ними є частиною пошуку ідентичності й способом емансипації від батьків. Дуже часто саме в підліткових групах іде пробування себе в різних ситуаціях та різних областях діяльності.

У цих групах вони мають можливість застосувати деякий „ролевий мораторій” для суспільства – діти пробують різні ролі, більшість з яких кримінального характеру (хуліганство, грабіжництво, спільні протиправні заробітки і т.д. )

Специфічним для підліткового віку є прагнення якнайшвидше завоювати статус дорослої людини, досягти самостійності та незалежності. Ця установка може реалізуватись як позитивним так і негативним чином. Їх приваблюють такі найпростіше засвоювані атрибути дорослості як куріння, вживання спиртних напоїв, нецензурна мова, бродяжництво, вживання наркотичних засобів. Швидко і легко підлітки вивчають „заборонені” прийоми психологічного захисту і нападок, які зустрічаються в арсеналі дорослої людини: витіснення неприємних уявлень про наслідки своїх дій, хитрість, обман, відкритий негатив, демонстрація фізичної сили, агресивність, грубість, погрози, шантаж.

Відчуваючи себе дорослим і, оцінюючи свої відносини з навколишнім світом як дорослі, дитина не завжди може змиритися зі своїм залежним становищем. Психологічно зрозуміла у цьому плані негативна реакція на заборони й обмеження.

Важливим фактором впливу на підлітка є сім’я. Вона визначає психологічну повноцінність або ущербність дитини, і в значній мірі може відображатися на ефективності виховання та навчання. Неблагополучна сім’я може здійснювати прямий негативний вплив на формування особистості, перешкоджати її нормальному розвитку (конфлікти в сім'ї, розлучення, погані побутові умови і т.д.). Існує безпосередній зв'язок між делінквентною поведінкою підлітків і неблагополуччям у сім'ї. Дефекти сімейного виховання – часто першопричина перекрученого формування особистості і наступного переходу на злочинний шлях підлітків, тому що на прикладі батьків вони одержують уявлення про