Глобалізація й поняття "суспільство" у новітніх соціологічних дискусіях

Кінець XX століття й початок XXI століття в соціології як науці - і ширше - у соціологічному аналізі історичного життя з'являється в досить заплутаному й навіть парадоксальному виді. Ця парадоксальність і заплутаність обговорення проблем рубежу XX - XXI століть виникає із внутрішньої суперечливості двох базових інтерпретацій тези глобалізації, що існує як головна теза для опису фундаментальних процесів сучасності. Теза глобалізації існує у двох варіантах: у теоріях сучасності як пізнього модерну, що розвиває "нормальну" (у змісті Т. Куна) соціологію, з одного боку, і в теоріях постмодерна - з іншої. Для теорій пізнього модерну глобалізація - це повсюдна реалізація соціальних принципів, закладених у суспільствах модерну, у культурі епохи Просвіщення; це процес уніфікації територій і взаємодій. Завдяки цьому сучасність з'являється як зрілий модерн, не позбавлений, однак, фрагментів його тенденцій. Для постмодерністських теорій сучасність - це кінець модерну, кінець епістемології й соціального порядку модерну, це оформлення мережних комунікативних систем, на основі яких оформляються глобальні системи взаємодії. І саме вони стають предметом соціологічного аналізу.

Теорії глобалізації "нормальної" соціології - це теорії, які у всіх своїх варіантах і при всіх розходженнях усередині себе, розглядають сучасність як етап загальної епохи модерну. І це не дивно. Становлення суспільств модерну й процес глобалізації споконвічно були зв'язані один з одним. Починаючи з епохи Великих географічних відкриттів, колонізація й включення заокеанських територій в орбіту європейських економік і політичної системи відносин стали фундаментальною умовою становлення самих цих економік і національних держав. Початок XX століття було сполучено з новим етапом у розвитку процесу глобалізації - з імперіалізмом. Імперіалізм означав уже не простий використання колоній в інтересах суспільств, що стають, модерну, він означав експорт організаційних, економічних і політичних принципів у колонії, він означав територіальне, людське, ресурсне розширення метрополій, затребуване принципами організованого капіталізму.

Сучасний етап процесу глобалізації самим найтіснішим образом пов'язаний з мікроелектронною революцією, впровадженням комп'ютерних систем виробництва, нових систем транспорту й зв'язку, а також з обумовленим цими факторами зміною відносини до простору й об'єктивного протікання соціального часу. Глобалізація означає стиск як простору, так і часу.

Глобалізація означає посилення зв'язаності, ущільнення територій, ослаблення границь, що історично зложилися між різними територіями. Посилення зв'язаності, взаємозалежності, ущільнення взаємодії здійснюється на всіх соціальних рівнях і в різних сферах - економіці, політику, культурі, науці, утворенні.

Процес глобалізації здійснюється через створення глобальної мережі культурних кодів і повідомлень. Мода, кінематограф, політичні події, природні катастрофи, терористичні акти, курси валют, проривні наукові технології - всі ці події, знаки й повідомлення існують одночасно, відразу для всіх, будучи всім однаково зрозумілі. Завдяки глобальним засобам масової інформації, глобальному мережному суспільству всі живуть в одній системі подій і єдиній системі змістів.

Глобалізація здійснюється як процес універсалізації, гомогенізації й уніфікації соціальних, політичних і економічних інститутів і процесів. Створюються формально схожі системи державного керування, політичних партій; системи права; фінансового контролю й керування; соціального й пенсійного забезпечення; аналогічні системи охорони здоров'я, утворення, підтримки науки й культури, спорту й т.д. Виникають загальні форми соціального протесту, соціальних почуттів і подань. Типізуються соціальні позиції, робочі місця й функції, системи соціальної стратифікації й споживання, оформляються транснаціональні еліти.

Глобалізація сполучена з оформленням наднаціонально-державних, у повному розумінні слова глобальних, соціальних інститутів, що володіють авторитетом і навіть певною владою, таких як, наприклад, ООН, ВТО, спортивні організації й союзи, різного роду регіональні економічні, політичні, культурні союзи й організації. Мова йде не просто про угоди, основу яких становлять інтереси або взаємне визнання принципів, норм і систем міжнародного права. Мова йде про інститути й організації, що володіють своїм регламентом, штатом міжнародних чиновників і повноваженнями, що включають можливість примуса й покарання учасників у випадку порушення ними угод і зобов'язань.

Оформлення наднаціональних організацій кидає виклик національним державам, порушує питання про повноту їхніх повноважень і прерогативах. Але не тільки наднаціональні організації натискають і звужують сферу повноважень національної держави. Не менш значимої виявляється друга сторона загального процесу глобалізації. Мова йде про процес регіоналізації й мультікультурності, що "розмиває" сформовану систему національних держав "знизу".

Секуляризована культура модерну, демократична система цінностей, політична толерантність, з одного боку, і можливість фізичного переміщення для величезної кількості людей, зв'язку територій в on-line режимі, надавані сучасними технічними коштами, з іншого боку, створюють зовсім нову картину культурно територіального розподілу. Опираючись на декларацію модерном цінності толерантності й створені їм технічні можливості, різні культурні, релігійні, етнічні групи