Культура як предмет етносоціологічного аналізу

Увага до вивчення культури як джерела пізнання змін у суспільстві намітилося у світовій науці ще в 70-х роках 20 сторіччя. Відбиттям цього з'явилося залучення антропологічного методу, створення в останні десятиліття соціологічних концепцій Л. Бурдьє про роль культури як активного початку, що формує класово-шарові розходження й ідентифікації; К. Хабермаса, що аналізували культурний зміст модернізації, поява робіт С. Хантингтона, що зв'язує саме з культурними феноменами перспективи розвитку цивілізації й збереження миру або виникнення воєн у майбутньому.

Етносоціологічний аналіз культури орієнтований на виявлення соціальної значимості елементів етнокультурної відмітності.

Культура - поняття широке й достатнє різноманітні тлумачення. Американські антропологи нараховують більше 200 визначень культури. А. Кребер і К. Клакхон виділяють шість основних типів визначень. До них ставляться:

1) описові визначення. Наприклад, згідно Е. Тайлору, культура в широкому етнографічному змісті складається в цілому зі знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здатностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства;

2)історичні визначення, у яких увага залучається до спадкування, традиціям;

3)нормативні визначення. В одних із цих визначень культура розглядається як спосіб життя; в інші - як цінності й ідеали; у третіх - як матеріальні й соціальні цінності людей, у тому числі інститути, звичаї, установки, поведінкові реакції;

4)психологічні визначення з акцентом на адаптацію, пристосування до життєвих умов, що відповідають форми поводження;

5)структурні визначення, акцент у які робиться на структурну організацію культури;

6)генетичні визначення, у яких культура витлумачується з позицій її походження, а основна увага фіксується на тім, що всі матеріальні об'єкти, вірування, установки функціонують «у контекстах символів».

Всі ці принципи типізації, як бачимо, взаємозалежні. Практично в кожному визначенні виділяється якась одна сторона культури.

При всьому різноманітті визначень у цілому важливо те, що культура розуміється як матеріальні й нематеріальні продукти людської діяльності, цінності, ідеї, визнані способи поводження, й прийняті в групах, передані з покоління в покоління.

Серед учених досить довго йшли суперечки про те, як розуміти етнокультурну відмітність груп. Але вже в 70-х роках етнокультурна своєрідність стали розуміти не тільки як особливості у формах прояву якихось елементів культури, але і як специфіку «зчеплень» цих елементів. Наприклад, росіяни привітають один одного нахилом голови (по вертикалі), а болгари - погойдуванням голови зі сторони убік (по горизонталі), у росіян же цей жест позначає «ні». Або інший приклад: у той час коли в більшості країн Європи вже широко використовували змішувачі для гарячої й холодної води, англійці, яких завжди вважали процвітаючими в модернізації, найчастіше мали в будинках окремі крани для гарячої й холодної води й умивалися з раковини.

Втім, подібних прикладів можна привести безліч, але справа зовсім не тільки в них.

У всіх народів родина є однієї з першорядних цінностей. У більшості народів високо цінуються «статок», «задоволеність працею», поширені й іншої цінності, такі, наприклад, як спокійне життя й т.д. Але культури різняться саме по ранжируванню цих цінностей, їх «зчепленню». Так, практично у всіх народів Росії, а в минулому й СРСР, на першому місці була цінність родини, але на другому й третім місцях стояли різні цінності. У росіян, наприклад, в 80-х роках «робота» була другий, а в деяких групах навіть конкуруючою цінністю, чого не було в узбеків, у яких після родини йшли такі цінності, як «повага навколишніх», «спокійне життя», «матеріальний статок» і потім «цікава робота».

Саме характер ціннісних, культурних орієнтирів, їхнього динаміка, а також норми, ідеї, думки, подання, які домінують в етнічних групах, є основним предметом вивчення культури.

Увага до цих феноменів культури законна й пояснюється тим, що, по-перше, тенденції розвитку суспільства можна вимірювати за допомогою індикаторів, які їх відбивають. Так, ріст орієнтацій на майбутнє, статок свідчить про трансформаційні процеси. По-друге, темпи, характер самих трансформаційних процесів багато в чому залежать саме від особливостей культури середовища, у якій вони відбуваються, зокрема від розвитку в ній цінностей цивільного суспільства. Приведемо два приклади.

Законодавче закріплення приватної власності - один з показників реформування в соціальній і економічній сфері. У Татарстані закон про приватну власність прийнятий давно (хоча там не було директивного розформування колгоспів і радгоспів), а в Соха (Якутії) і Туві його не приймають, обґрунтовуючи це саме особливостями землекористування.

Ще один приклад. Відносини естонців і росіян у період руху Естонії до незалежності були гранично напруженими, але ніде не переросли в насильницькі зіткнення. У Молдові відносини росіян і молдаван в 70-х - початку 80-х років були одними із самих сприятливих у СРСР. Однак у період проголошення незалежності, особливо після прийняття Закону про державну мову, вони стали не просто напруженими, але й переросли в збройний конфлікт у Наддністрянщину. Звичайно, до такого рішення протиріч привело не одноєдину обставину, але не останню роль зіграли особливості, пов'язані із традиціями цивільного суспільства, які в дорадянському минулому в естонців були розви