Основні концепції розвитку цивілізації (культури)

Книга О. Тоффлера «Шок майбутнього» (1970) у свій час стала бестселером. Автор зробив висновок про те, що прискорення соціальних і технологічних змін створює усе більше труднощів для адаптації зовнішнього й внутрішнього середовища людини. 50 тисяч років людської історії Тоффлер виміряв числом поколінь, кожне тривалістю в 62 років. Таких поколінь набирається приблизно 800, 650 з них жили в печерах. Тільки 70 останніх поколінь довідалися писемність, лише 4 покоління навчилися більш-менш правильно вимірювати час, тільки 2 останніх користуються електродвигуном. Переважна більшість матеріальних цінностей, з якими ми маємо справу в повсякденному житті, уперше створено нинішнім, восьмисотим поколінням. Кількість навколишніх нас предметів подвоюється через кожні п'ятнадцять років. Наприкінці свого життя нинішній підліток буде жити в предметному світі, в 32 рази перевищуючий предметний мир його батьків. Внутрішній мир людини не зможе пристосуватися й ефективно взаємодіяти із цим оточенням. Звідси - психологічний шок, що очікує людину в недалекому майбутньому. Такий загальний висновок автора.

Журналістський прийом контрасту, застосований О. Тоффлером, природно, вражає. Але чи не так похмуро є справа в дійсності? Щоб з'ясувати це, необхідно хоча б коротко ознайомитися з основними концепціями розвитку цивілізації (культури).

Інтелектуальним джерелом всіх концепцій цивілізації (культури) є те або інше розуміння тим або іншому великому авторові історичного процесу - всесвітнього або регіонального. Тому можна з повною підставою погодитися з афоризмом К. Маркса про те, що «історія - це сучасна думка про минуле».

Найдавніші з розшифрованих писемних пам'яток Єгипту й Месопотамії, труднощі, з якими зустрічаються дослідники через понятійні бар'єри, говорять про одному, універсальному явищі: подібно тому як природні умови, суспільна структура, економічний базис і, імовірно, всі інші аспекти цивілізації варіювали протягом часу, точно так само й мислення (менталітет) людей перетерплювала зміни. Так, причинну обумовленість фактів древнє мислення бачило в їхній божественній зумовленості (переписувачі перед описом факту вказували його ознаку, що виходить від небесних сил).

Такий підхід у класичну епоху (Греція: Платон, Аристотель, Фукидид, Геродот) повністю змінюється: починається пошук земних причинно-наслідкових зв'язків фактів, відзначається спрямованість руху історії, її циклічність. Платон в «Законах» і «Державі» описує еволюцію суспільства від додержавних утворень і примітивних держав до виникнення цивілізації. Була доведена ідея, що через розуміння минулого можна прийти до пророкування майбутнього. Фукидид виявив в історії повторювану модель: зліт цивілізації неминуче перемінявся її падінням - результатом «непомірно зрослої зарозумілості й гордині». Він говорив, що могутність вела до збагачення, збагачення спричиняло пиха й потакання примхам; останнє, у свою чергу, приводило людей до думки про те, що вони можуть не підкорятися законам людського поводження (цей висновок Фукидид одержав з аналізу історії Перського царства й пророчив Афінам ту ж долю).

Більше пізні грецькі дослідження історії направлялися думкою Аристотеля про те, що той, хто розглядає речі в їхньому становленні й походженні - будь та держава або що інше, - одержить про їх саме ясне подання.

Пізніше бл. Августин (354-430) затверджував, що вся історія є лінійний процес, спрямований божественним промислом до єдиної (кінцевої) мети. Лінійність (універсальність для всіх цивілізацій єдиної мети) і необоротність історії, а також її зумовленість - от основні ідеї, що панували в його час у розумінні історії.

Дж. Вико (1668-1744) висунув ідею історичного круговороту (теорію спирали) і затвердив грецьку ідею про циклічний розвиток цивілізації. Він перейшов до дослідження елементів для визначення загальних моделей: так, він виробив принципи дослідження таких культурних характеристик, як класова свідомість, міфи й техніка.

Саме слово «цивілізація» узвичаїлося порівняно недавно (на початку XIX століття). Формування цивілізації являє собою процес, що веде до виникнення суспільств зі складними соціальними, політичними, економічними й ідеологічними інститутами. Цивілізація виступає як цілісна одиниця аналізу історичного процесу.

Карл Маркс (1818-1883) обґрунтував концепцію історичного матеріалізму (теорію формацій) і цим дав варіант універсального пояснення історичного розвитку; економічний прогрес - головний двигун суспільного розвитку; зміни в економічному базисі приводять до трансформацій у всіх надбудовних інститутах суспільства.

О. Шпенглер (1880-1936) запозичив у греків ідею циклічності розвитку цивілізації. Він розглянув сім найбільших цивілізацій (єгипетську, китайську, семітську, єврейське-арабську, грецьке-римську, західну, мексиканську) і обґрунтував висновок про те, що кожна цивілізація проходить стадії, аналогічні стадіям життєвого циклу людини, - народження, дитинство, юність, зрілість, старість і смерть. Середній життєвий цикл кожної цивілізації, по Шпенглеру, - тисяча років. Одним з перших він дав визначення культури: «Культура є єдність художнього стилю у всіх проявах життя народу», пророчив загибель - європейської культури й цивілізації (у книзі «Захід Європи»), прагнув виділити в кожній культурі «гештальт», тобто загальну форму й стиль, характерні для цієї культури.

П. Сорокін, Л. Роберт, Ф. Боас - всі вони негативно ставилися до спроб антропологів побудувати