Моральні норми у соціальній роботі

Реферат на тему

Моральні норми у соціальній роботі

ПЛАН

1. Вступ.

2. Значення етики для соціальної роботи

3. Професійна мораль соціальних працівників.

4. Фахові цінності і принципи в соціальній роботі

5. Використана література.

1.Вступ.

Соціальна робота як особливий тип професійної діяльності має специфічну, тільки їй притаманну систему цінностей, які сформувалися в процесі становлення моральних принципів і норм поведінки фахівців. Вони є основою будь-яких професійних дій. Професійна етика соціального працівника (яка відображає моральну свідомість цієї професійної групи, її психологію та ідеологію) пропонує пошук резервів, використання різноманітних ресурсів: від соціальних до особистих як самого соціального працівника, так і клієнта. Усе це можливо й припустимо лише задля досягнення професійної мети, а не для задоволення вузькокорпоративних чи особистих інтересів фахівців.

Моральні відносини виникають у процесі соціальної роботи як сукупність залежностей і зв'язків між соціальним працівником і клієнтом, між соціальними працівниками як членами певного колективу, між соціальними працівниками і соціальним оточенням клієнта, між соціальними працівниками та іншими організаціями. Міжнародна та національні асоціації соціальних працівників, соціальні служби прагнуть врегулювати ці відносини через ухвалення вимог щодо професійних обов'язків, меж втручання і дистанції між фахівцями і клієнтами, дотримання низки моральних принципів. Проте соціальні працівники часто сприймають свою діяльність з точки зору не тільки метацінностей (загальнолюдських) чи професійних цінностей, а на основі своїх уявлень про мораль, що може призвести до виникнення етичних дилем, труднощів у виборі професійного рішення.

2.Значення етики для соціальної роботи

Соціальні працівники у своїй щоденній діяльності нерідко опиняються перед складними моральними проблемами, що змушує їх діяти відповідно до своїх моральних переконань, оскільки такі ситуації недостатньо врегульовані законодавством. Це актуалізує значущість для соціальної оботи етики — вчення про мораль, що аналізує її природу, характер і структуру (моральна свідомість, моральні відносини, моральна діяльність), категорії моралі (добро і зло, справедливість і несправедливість, честь, гідність тощо), за допомогою яких формуються моральні принципи, норми, цінності, правила поведінки, теоретично обґрунтовується певна система моральних переконань.

Представники різних теоретичних напрямів, шкіл у філософії (засновником етики вважають давньогрецького мислителя Арістотеля, 384/383—322/321 до н. є.) свого часу по-різному пояснювали суть моралі, моральної поведінки і свідомості людини, виокремлювали та обґрунтовували критерії морального і аморального буття, пропонували різноманітні концепції загальнолюдських норм поведінки, найпомітнішими серед яких є:

—арістотелівська традиція (орієнтація на чесноти людей, визнання правомірності володіння благами відповідно до заслуг людини);

—моральні імперативи Канта (доброчесна людина творить добро, оскільки це правильно, а не тому, що це приносить задоволення);

—утилітаризм (найкраща та дія, наслідком якої є якнайбільше благ для якнайбільшої кількості людей);

—релятивізм (добро і зло є відносними, що залежить від суспільного устрою і потреб особи).

У реальному житті люди, дотримуючись певних моральних настанов, по-різному інтерпретують одну й ту саму ситуацію морального вибору, а тому неоднаково діють. Вважають, що соціальний працівник, який є послідовником Канта, буде концептуалізувати ситуацію в термінах норм, що існують у даному суспільстві. Якщо випадок неординарний, то він зможе поставити себе на місце клієнта й запитати себе, якому рішенню соціального працівника він би надав перевагу. Утилітарист у критичній ситуації буде схильний міркувати в термінах соціальних наслідків. Прибічник Арістотеля буде керуватися тими уявленнями про професійні та громадянські цінності, які сприйняв від своїх учителів. При цьому він буде вимагати від себе розсудливості, мужності, справедливості та співчуття до клієнта.

Загалом знання етичних теорій дає змогу соціальним працівникам приймати більш обґрунтовані рішення, знаходити вихід із складних ситуацій. Однак у певній ситуації вони можуть керуватися різними етичними концепціями, наслідком чого будуть їхні різні дії. Наприклад, у медико-соціальній службі з планування сім'ї вагітна жінка зізналася, що надзвичайно хоче мати дитину, оскільки їй вже за 35 і вона довго не могла завагітніти. Однак під час обстеження у неї було виявлено ген, який спричиняє розвиток невиліковної хвороби, що виникає у ЗО—40 років. її симптомами є посмикування м'язів кінцівок, тулуба, обличчя, прогресування ма-лоумства аж до повного розладу особистості. Здебільшого таким людями доводиться доживати останні дні у психіатричних стаціонарах або у інтернатах для осіб із хронічними психіатричними захворюваннями. Ця хвороба є спадковою. Попри все це, жінка хоче народити дитину й просить не розповідати про її проблеми чоловіку та іншим членам родини, оскільки боїться, що, дізнавшись про результати обстеження, їй можуть заборонити мати дитину.

Дати конкретну пораду жінці за такої ситуації надзвичайно складно, адже доводиться враховувати взаємовиключні чинники, але й обійти її увагою теж н