Культурні та релігійні чинники й ставлення до праці

Чорноморський державний університет ім. Петра Могили

Факультет соціології

Кафедра соціології

РЕФЕРАТ

Культурні та релігійні чинники й ставлення до праці

Виконала:

Студентка 362 групи

Лутій Ю.О.

Викладач:

Фесенко А.М.

Миколаїв – 2010

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Культурні чинники праці

Розділ 2. Релігійні чинники

Розділ 3. Ставлення до праці

3.1 Типи ставлення до праці

3.2 Характер праці

3.3 За змістом праці

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

В умовах ринкових перетворень в економіці України, які характеризуються посиленням процесів глобалізації, загостренням конкуренції, прискореним зростанням людських потреб, виникає необхідність пошуку нових шляхів підвищення економічної та соціальної ефективності на всіх рівнях. При цьому і ефективність, і конкурентоспроможність залежить, у першу чергу, від здатності задовольняти дедалі зростаючі запити споживачів щодо якості продукції, швидко пристосовуватися до змін умов ринку, створювати та впроваджувати нововведення. Найважливішою ж умовою досягнення вище названих переваг є висока якість праці.

Ринкові перетворення в Україні не будуть успішними, якщо докорінних змін не станеться у соціально-трудовій сфері. Здійснення таких радикальних заходів, як трансформація форм власності, демонополізація економіки, створення ринкової інфраструктури ще не означає автоматичного вирішення кола проблем, пов’язаних із поліпшенням життя в суспільстві. Потрібні рішучі дії, значні зусилля, складна організаційна робота для приведення соціально-трудових відносин у відповідність з макроекономічними перетвореннями. Важливою складовою системи оптимізації удосконалення соціально-трудових відносин на всіх рівнях має бути організаційно-економічний механізм забезпечення високої якості праці. Важливість та необхідність дослідження якості праці, адекватного оцінювання та постійного її поліпшення зумовлені тим, що без цього неможливо вирішити весь комплекс завдань забезпечення соціальної та економічної ефективності на всіх рівнях економіки.

РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ ПРАЦІ

Поняття культури праці виникло давно, але дотепер воно не має остаточного визначення, оскільки питання культури праці розглядалися в дослідженнях філософів, економістів, соціологів і педагогів з різними підходами на не одно порядкових рівнях аналізу. Деякі вчені розглядають культуру праці з позиції визначення її сутності та змісту, інші вивчають її окремі елементи, дослідження перших носять більш теоретичний характер, дослідження других – прикладний. Більш того, як свідчить аналіз літературних джерел, нема спільного погляду на саму сутність категорії культура праці. [3, 45]Деякі концепції запропоновані авторами, згідно досягнутого рівня знань.

Ґрунтовні соціологічні дослідження проведенні Г.М. Соколовою, визначала однобічність аналізу культури праці. Соціально виробнича сфера призводить до ототожнення культури праці з культурою виробництва, а потрібно вивчати їх зв’язки й механізм взаємодії. Саме людина здійснює функціонування та розвиток культури суспільного виробництва, а культура його безпосередньої праці є ядром саморозвитку культури суспільного виробництва. Тому, культура праці досліджується в системі культури суспільного виробництва, а її суть характеризується тими факторами, що розкривають, яким чином виробляється суспільний продукт. Культура праці виявляється у виробничій діяльності й культурному розвитку людини, тому розглядати її треба у поєднанні та взаємозв’язку двох сторін: об’єктивної і суб’єктивної. Культура праці досліджується автором «… як система, функціонування й розвиток якої забезпечує певну соціальну якість трудового процесу – головна умова реалізації активних сутніх сил людини; вони розглядаються по мірі підвищення діяльності суб’єкта праці до загальних норм і принципів, історично відпрацьованих та розвинутих у ході суспільного прогресу.[7]Таким чином, Соколова Г.М. робить висновок , що «культура суспільного виробництва, культура праці та професійна культура логічно створюють категоріальну систему, які мають відношення одна до одної як категорії загального, особливого та одиночного». Перша характеризує – якість «живої» праці, третя – соціально – професійну якість суб’єкта праці.

Спроби створити універсальну теорію організації праці успіхом не увінчались.

Одну з таких спроб започаткував польський вчений, логік і філософ Т. Котабринський. В 40-50-х роках XX століття він розробив «загальну теорію ефективної організації діяльності», названу ним «праксеологією» (від грецької «праксіс» — справа, дія, «логос» — вчення). У цій теорії подається аналіз загальної структури людської діяльності і понять, у яких вона розкривається, вказуються окремі шляхи і способи вдосконалення діяльності (інструменталізація, інтеграція, програмізація, раціоналізація, координація, концентрація, стандартизація, централізація тощо). Проте, теоретичний зміст праксеології, в цілому не виходив за межі достатньо тривіальних умовиводів, і вона подальшого розвитку до сих пір не отримала і статусу загальноприйнятої наукової теорії не набула.

Історичний розвиток культури праці. Основними видами трудової діяльності у первісному суспільстві були полювання, тваринництво, землеробство, домашня праця. Поділ праці — перша культурна норма її

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать