Організаційні аспекти медико-соціальної реабілітації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування у дитячих інтернатних закладах

Міністерство освіти та науки України

Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка

ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ-СИРІТ ТА ДІТЕЙ, ПОБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ У ДИТЯЧИХ ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДАХ

Виконала

студентка групи

Полтава 2007

Сирітство, у тому числі соціальне, є феноменом, який притаманний всім країнам світу в цілому, за даними ЮНІСЕФ, кількість дітей-сиріт у 27 країнах європейського регіону та країн пострадянського простору становить 1,5% від кількості всіх дітей. Україна серед них знаходиться на 13 місці.

На сьогодні в Україні налічується понад 100 тисяч дітей-сиріт, більшість з них виховуються у системі державних інтернатних закладів, у тому числі спеціалізованих.

Загальна кількість дітей у державних інтернатних закладах усіх типів збільшилась за десятиріччя у більше ніж два рази, а кількість дітей-сиріт - у півтора рази.

Це вимагає від медичної галузі впровадження обґрунтованих заходів по організації якісної медико-соціальної допомоги вихованцям дитячих інтернатних закладів.

Система закладів державної опіки і піклування, що діє в Україні та у більшості країн і пострадянського простору, успадкована від часів радянської влади. Вона побудована на принципах колективного виховання, суттєво не змінилася за останніми роками і наведена на рис.1.

У ранньому віці діти-сироти виховуються у будинках дитини, підпорядкованих системі охорони здоров'я, де перебувають до 3 - 4 років, потім переводяться до дитячих будинків, які підпорядковуються системі освіти. В останніх діти виховуються до 7 років, після цього утримуються і навчаються у школах-інтернатах до 14 - 15 років (до закінчення 9 класу), або 16 - 17 років (до закінчення 11 класу). Перед направленням до дитячих будинків та шкіл-інтернатів дитина проходить медико-педагогічну комісію, яка оцінює стан її здоров'я та психологічного розвитку.

Діти з вадами розвитку утримуються в спеціалізованих дитячих будинках-інтернатах системи соціального захисту населення.

Рис. 1. Державна система опіки та виховання дітей, позбавлених батьківського піклування

Така державна система опіки над дітьми-сиротами передбачає як мінімум два переходи дитини із одного закладу до іншого, кожен з яких для неї є психо-травмуючим, оскільки відриває її від оточення, до якого вона звикла, вихователів. За результатами опитування вихованців шкіл-інтернатів, 35% неодноразово переводились, з одного закладу до іншого. Це вимагає вирішення проблеми психологічної підтримки вихованців.

Останніми роками в Україні почали функціонувати дитячі будинки сімейного типу, завдяки яким ліквідується перехід в інший інтернатний заклад у 7 роки, і діти у них виховуються з 3 - 4 до 16 - 17 років. Ці заклади мають ряд переваг, оскільки в них дитина виховується досить тривалий час і звикає до постійного режиму, дорослих і дітей з якими спілкується.

З метою збереження родинних зв'язків вихованців, для забезпечення сприятливого психологічного стану у школах-інтернатах доцільно створювати дошкільні установи відділення, де можуть виховуватися діти-родичі у межах одного закладу.

Однією з нових форм інтернатних закладів малокомплектні дитячі будинки, на 10-15 дітей, які формуються за різновіковим принципом та за місцем проживання родичів дітей. До переваг таких закладів можна віднести те, що невелика кількість вихованців дає змогу вихователям індивідуально підходити до кожної дитини, також полегшується забезпечення захисту їх майнових та житлових прав. Більш широкому соціальному досвіду вихованців сприяє те, що вони навчаються у територіальних загальноосвітніх школах.

Здоров'я дітей формується під впливом багатьох факторів, які мають безпосередній зв'язок з деякими соціально-гігієнічними факторами, станом організації медичного обслуговування, особливостями педагогічної роботи.

З погляду соматичного і психічного здоров'я "групу ризику" складають діти, що мають несприятливий період пренатального розвитку, тяжкі умови життя в ранньому віці та народилися і виросли в асоціальних родинах. Це впливає на рівень здоров'я дітей таформування відношення до власного здоров'я.

Для дітей-сиріт характерний низький рівень фізичного розвитку та соматичного здоров'я: найчастіше має місце дизгармонійний фізичний розвиток, частота якого зменшується з віком - його мають три чверті дітей раннього віку; половина дошкільнят і молодших школярів; менше третин