Допомога соціального працівника

(його поради і конкретні пропозиції) по таким розділам:

Вступ._________________________________________________________________________________________________________________________

Традиційним для української культури є етичне, гуманне, милосердне, толерантне ставлення до людей, які потребують особливої уваги внаслідок інвалідності або відхилень у фізичному чи розумовому розвитку. На жаль, в Україні історично склалася ситуація, за якої ця категорія людей протягом довготривалого часу залишалася соціально незахищеною і, навіть, певною мірою ізольованою від соціуму, а відкрите обговорення проблем стосовно інвалідності було непопулярним у суспільстві. Люди, що потребують соціального захисту, деякою мірою ізольовані від суспільства і позбавлені можливості вести повноцінний спосіб життя у відкритому середовищі, яке аж ніяк не відповідає їхнім особливим потребам, зокрема у створенні безбар'єрної інфраструктури, забезпеченні без перешкод доступу до інформації, професійного навчання, комунікації. Одним із важливих завдань у роботі з цією категорією осіб є формування життєвого досвіду людей з обмеженими психофізичними можливостями, задоволення їх особливих потреб у соціальних взаємовідносинах і спілкуванні, доступі до інформації і об'єктів оточення, та матеріальних цінностей. Основні проблеми соціально-педагогічної роботи з інвалідами розв'язуються через соціальні служби, сім'ю, з/о школи, спеціалізовані школи-інтернати, Міністерство освіти, будинки-інтернати, Міністерство соціальної політики і праці, альтернативні навчально-виховні заклади. Зміст роботи визначається особливостями конкретного регіону, що диктується функціонуванням спеціальних закладів і служб, організацій інвалідів чи благодійних фондів, рівнем інвалідизації населення, специфікою альтернативних навчальних закладів.

Соціально-побутова реабілітація

Соціально-побутова реабілітація - система медичних, професійних, соціальних заходів, спрямованих на надання особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, допомоги у відновленні ними порушених функцій організму, компенсації обмежень життєдіяльності та підтриманні оптимального фізичного, інтелектуального, психічного, соціального рівнів та якості для досягнення соціальної і матеріальної незалежності, соціально-професійної адаптації та інтеграції в суспільство. Велику роль у цьому процесі відіграє реабілітаційна педагогіка. Зусилля педагогів перед усім спрямовується на створення комфортних умов, сприятливого психологічного клімату в стаціонарних інтернатних установах та закладах, у реабілітаційних установах, в установах та закладах денного перебування, в установах та закладах тимчасового або постійного перебування, у територіальних центрах соціального обслуговування, в інших закладах соціальної підтримки (догляду) організацію гуманістичних взаємовідносин, забезпечення оптимального режиму навчання, праці, дозвілля і відпочинку. Як приклад можна навести роботу київського Центру соціальної служби – це робота і з умовно засудженими, і з неповнолітніми правопорушниками. Соціальні працівники центру листуються з адміністраціями Прилуцької і Мелітопольської колоній, відвідують ув'язнених, організовують для них культурно-просвітницькі заходи, тим, хто повернувся, надають всіляку допомогу: співпрацюють з Центром зайнятості, створили банк одягу, допомагають отримати документи і адаптуватися - звикнути до цивільного життя. Центр надає послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями - комплекс медичних, психологічних, інформаційних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість. Працівники центру і його структур залучені до 123 соціальних програм.

Соціально-побутова адаптація

Проблема соціальної адаптації, інтеграції у суспільство та можливість самореалізації є проблемою не лише дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями, а всіх без винятку людей з особливими потребами. Так розв’язання цієї проблеми стало і метою, і головним завданням роботи соціальних працівників. Процес активного пристосування дітей та підлітків-інвалідів до соціального середовища став відправною точкою при прийнятті будь-яких рішень. Досвід деяких навчальних закладів, наприклад школи Славія доводить, що унікальний характер міжособистісних стосунків, нетрадиційний характер екологічного й культурного середовища, що складається в колективі, в якому одночасно працюють та просто живуть люди здорові та з вадами у здоров’ї допомагає дітям та підліткам-інвалідам інтегруватись у сучасне суспільство, навчитись “орієнтуватись” у житті. У Києві створено десять денних кризових центрів. Вони створені для того, щоб дитині було куди прийти після школи, зробити уроки, відпочити, поспілкуватися зі своїми однолітками, отримати моральну підтримку і почути пораду. Соціальні працівники сприймають кожну дитину такою, якою вона є. І діти відповідають їм взаємністю, оскільки бачать в них не "дорослих і вчителів", а партнерів і старших за віком товаришів, яких не мають у родині, у школі і на вулиці.

Принципи роботи Центру соціальної служби формуються на наступних засадах: суспільнаспрямованість;розвиток особистості інваліда в діяльності і спілкуванні;стимулювання внутрішньої активності особистості;гуманізм у поєднанні з високою вимогливістю;оптимістичне прогнозування;опора на позитивні якості особистості;врахування вікових індивідуальних особливостей;виховання в