Насильство як засіб домінування й панування

Досить тривожним феноменом людського існування є його прагнення до верховенства, домінуванню в чому-небудь, що виражається в конкуренції, суперництві, боротьбі за владу, життєві блага, територію. Самою соціально небезпечною формою прояву цього феномена є війни: світові, регіональні (між окремими державами), міжетнічні, міжконфесійні. Чи існує зв'язок між війнами й агресивністю людини, які є засобу в розпорядженні суспільства для приборкання масових і індивідуальних проявів агресивності?

Питанням насильства в житті людей присвячені багато праць, вони є предметом стурбованості політиків, зачіпають життєві інтереси мільйонів людей в усьому світі. У своїх крайніх вираженнях насильство проявляється у формі воєн, терору, геноциду в міжетнічних відносинах, а в міжособистісних - у вигляді злочинів проти особистості (убивства, грабежі, зґвалтування, бійки з нанесенням каліцтв). Навіть у родині систематично відбуваються насильницькі дії у відношенні дітей і жінок. У сучасному світі відбувається ескалація насильства, як соціального, так і міжособистісного. Всі геополітичні доктрини різного рівня й масштабу засновані на прагненні до домінування в регіоні або у світі насамперед великих держав, засобу масових комунікацій систематично проповідують культ сили, екрани телевізорів заповнені сюжетами насильства. Часом здається, що люди народжуються лише для того, щоб перетворитися у ґвалтівників або їхніх жертв. Чи можна раціонально, науковими методами пізнати, зрозуміти й пояснити феномен панування, домінування й пов'язаних з ними насильства й агресивності людини й суспільства? Сьогодні в цій області існують принаймні чотири напрямки: біогенетичне, психологічне, екологічне й соціальне.

Біогенетичне й етологічне пояснення

К. Лоренц, відомий етолог, затверджував, що існує зв'язок між природною історією агресії, що описує потяг до боротьби у тварини, потяг, спрямований проти своїх родичів, і агресіями в історії людства. Більше того, він ясно висловився за біогенетичної природи агресивності людини, заявляючи, що пагубний по своїх розмірах агресивний інстинкт, що як дурна спадщина й донині сидить у нас, людей, у крові був пронесений через багато тисячоріч як результат генетичної селекції. К. Лоренц повний песимізму відносно сили здорового глузду й почуття відповідальності сучасної людини: Маючи в руках атомні бомби, а в центральній нервовій системі - ендогенні агресивні інстинкти запальної мавпи, сучасне людство ґрунтовно втратило свою рівновагу. Сучасна людина, по Лоренцу, є лише проміжною ланкою між тваринним і істинно гуманною людиною.

Ще далі в переносі на людське суспільство законів миру тварин пішов О. Шпенглер, автор книги «Захід Європи». Напередодні захоплення влади в Німеччині Гітлером він проголосив, що людина - це хижий звір, тобто звір, чиє життя побудоване на вбивстві, і що характер вільного звіра перейшов до організованого народу. При цьому існують народи, чия сильна раса зберегла характер хижого звіра, розбійницькі, агресивні народи - добродії... Людство заплатило 50 млн. життів у процесі приборкання такого хижого звіра у вигляді народу, обплутаного нацистським маренням про право на світове панування німецької раси. Якщо установки О. Шпенглера і йому подібних ідеологів самим переконливим образом спростовані самим фактом Другої світової війни, то твердження К. Лоренца мають потребу в коректуванні за допомогою раціональних аргументів. Критики Лоренца й інші підтримуючі його погляди етологів роблять висновок про їхню непослідовність у міркуваннях; Лоренц призиває до того, щоб ми розділяли як дві принципово різні речі - інстинктивно успадковане й придбане шляхом передачі традицій. Традиції - це насамперед культура, тобто знання, норми й цінності, навички й уміння населення. Отже, при міркуваннях про біогенетичні підстави агресивності людини ми повинні пам'ятати й про багатовікову історію людської культури, що додала людському поводженню пластичність, що сформувала цінність права й можливості вибору лінії поводження й пов'язане із цим почуття відповідальності за вільний вибір.

Якщо говорити про мікрорівень прояву агресивності людей, то представляється вірним твердження Р. Мертона про те, що всяке відхилення від культурної норми (у нашім випадку - насильство над іншим) є нормальна реакція нормальних людей на ненормальні умови. Отже, насильство є в більшій мері реакція людини на умови, що перешкоджають задоволенню людиною якихось своїх потреб, інтересів, ніж прояв уродженого інстинкту агресивності. Існує біогенетичне пояснення альтруїстичного поводження тварин - альтернативи агресивності. Його основу становить відбір родичів, при якій загибель окремих особин забезпечує збереження генів організмів. Людський же альтруїзм принципово іншої й визначається двома основними мотиваціями: механізмом співпереживання, співчуття й потребою додержуватися етичних норм, прийнятим у даній культурі. Етологічні концепції мають значення не тільки для проникнення в таємниці поводження тварин, але й для людинознавства. Академік І.П. Павлов зробив чудовий висновок: «Немає ніякого сумніву, що систематичне вивчення фонду природжених реакцій тварини надзвичайно буде сприяти розумінню нас самих і розвитку в нас здатності до особистого самоврядування». Сучасні оцінки зводяться до усвідомлення необхідності проявляти найбільшу обережність при зіставленні соціального поводження тварин і людини, наділеного свідомістю й феноменом культурного (негенетичного) спадкування. Психоаналітичне пояснен