Колективізм і індивідуалізм, як системи суспільного устрою

Колективізм і індивідуалізм як системи суспільного устрою.

Термін «колективізм» означає визнання абсолютного верховенства деякого колективу або групи - наприклад, суспільства, держави, націй або класу - над людською особистістю. Перефразовуючи відоме вираження Муссоліні, суть колективізму можна передати принципом: «Усе в суспільстві, всі завдяки суспільству, усе для суспільства». Колективізму, що ставить колектив над індивідом, протистоїть індивідуалізм, що підкреслює автономію особистості, її незалежність і самостійну цінність.

Терміном «колективізм» позначають і конкретні суспільства, які рішуче й послідовно реалізують принцип колективізму. Характерним прикладом такого суспільства є тоталітаризм, що підкоряє всі без винятку сторони соціального й індивідуального життя контролю держави. Іноді під «колективізмом» мають на увазі один з варіантів тоталітаризму - комуністичне суспільство, що відрізняється особливо послідовним колективізмом і максимальним обмеженням автономії особистості.

Далі будуть уведені строгим образом поняття колективістичного суспільства й індивідуалістичного суспільства, і терміни «колективізм» і «індивідуалізм» будуть уживатися тільки у зв'язку із прийнятими визначеннями цих понять.

Під колективізмом будемо приймати соціальну систему, що прагне за допомогою будь-яких коштів, включаючи й насильство, перешикувати суспільство в ім'я досягнення якоїсь єдиної всегнітючої мети й заперечливу автономію індивіда.

Терміну «колективізм» можуть надаватися й інші значення. Так, іноді під «колективізмом» мають на увазі раціональне планування політичних інститутів з метою розширення воль і зміцнення добробуту індивідів. При такому розумінні колективізм уже не протистоїть індивідуалізму, а є, скоріше, його різновидом. Колективізм може бути теоретичним, існуючим у формі більш-менш розробленого проекту колективістичної перебудови суспільства, і практичним, існуючим у вигляді конкретного колективістичного суспільства.

Колективізму протистоїть індивідуалізм, що не наміряється радикально перебудовувати суспільство заради якийсь універсальної, обов'язкової для всіх мети й, що допускає в широких межах незалежність індивідів. Індивідуалізм може існувати як у формі теорії, так і у вигляді реального індивідуалістичного суспільства, можливо, що не керується у своєму житті ніякою теорією.

Прикладом античного індивідуалістичного суспільства може служити Древня Греція, і насамперед афінська демократія. Практичний древній колективізм добре ілюструється давньоєгипетським суспільством. Двома варіантами сучасного практичного колективізму є нацистська німецька держава й комуністична радянська держава. До свого затвердження як соціальні системи нацизм і комунізм існували у формі теорії створення чисто арійської держави й марксистсько-ленінської теорії побудови комуністичного суспільства.

Розглянута далі соціальна утопія Платона являє гарний приклад, що проясняє основні розходження між колективізмом і індивідуалізмом і разом з тим що показує, що конкретна історична версія колективізму визначається цілісною культурою своєї епохи й може бути адекватно зрозуміла тільки в контексті цієї культури.

Теорія зробленої держави Платона є першою ясною, послідовною й добре аргументованою концепцією колективістичного суспільства. Вона була створена Платоном у середині його життя й викладена в діалозі «Держава», потім, уже наприкінці життя, вона повернувся до неї в діалозі «Закони».

У десяти книгах першого діалогу, названого С.М.Булгаковим «чудовим і загадковим», викладаються вчення про буття, про пізнання, про душу, про справедливість, про мистецтво у зв'язку з теорією зробленої держави. Платон виходить із ідеї недосконалості індивіда й ідеї підпорядкованості його інтересам цілого, будь те всесвіт, місто, рід, раса або будь-який інший колектив. Це - центральні ідеї всіх колективістичних суспільств, як придуманих теоретиками, так і реально існуючих. На противагу Сократові, Платон думає, що людський індивід у чинність внутрішньо властивої йому обмеженості, не може бути зробленим. Існують різні ступені людської досконалості, але навіть деякі відносно зроблені люди залежні від інших, менш зроблених, а виходить, від суспільства й держави. Навіть «рідкі й незвичайні» натури можуть досягти досконалості тільки в такій державі, завдяки якому вони можуть розгорнути свої здатності. Держава варто тому цінувати вище індивіда: можливі занепад і розвал держави, здатного бути зробленим, кореняться не в ньому самому, а в індивіді, у недосконалості людської душі й природи, у схильності людського роду виродженню. Платон розглядає можливі форми держави й знаходить, що чотири з них, втілені в сучасні йому державах, явно порочні: у них панують поділ, ворожнеча, розбрат, свавілля, прагнення до збагачення. П'ята форма державного устрою - це придумане самим Платоном зроблена держава, основною характеристикою якого є справедливість. У цій державі населення підрозділяється на три соціальні групи: філософів, стражів або воїнів, ремісників і хліборобів. Ці групи відповідають трьом складовим частинам людської душі: розуму, волі й тваринним інстинктам. Переходи між групами надзвичайно утруднені: діти ремісників і хліборобів не можуть стати навіть стражами; діти стражів стають стражами, а за погані нахили переводяться в ремісники або селяни; філософи, позбавлені права мати дітей, поповнюють свої ряди за рахунок тих кращих стражів, яким здійснилося 50 років, що бул