Соціальні наслідки міграцій сільського населення України (1989-2001 рр.)

СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ МІГРАЦІЙ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ (1989-2001 РР.)

Міграційні процеси – невід’ємна і постійна складова історії людства. Вони є найголовнішими чинниками, що впливають на перспективи економічного, соціального та культурного розвитку України. В одному із своїх виступів голова підкомітету ВРУ у закордонних справах І. Ф. Курас назвав Україну, починаючи з 1994 р., країною міграцій, оскільки щорічні втрати населення з цього року, за офіційними даними, за рахунок міждержавних міграційних потоків становили від 80 до 140 тис. чол.¹

Нині існує чимало неоднозначних тлумачень самого поняття міграції та її видів. Міграція населення розглядається як соціально-економічний, демографічний стан, що являє собою сукупність переміщень, здійснюваних людьми, пов’язаних, як правило, із зміною місця проживання. Тобто, міграція - це переміщення робочої сили (працездатних мігрантів) через кордони тих чи інших територій, країн, населених пунктів зі зміною місця проживання назавжди або на тривалий час. В економічному аспекті І. Прибиткова визначає міграцію, як рух робочої сили у вигляді територіального і міжгалузевого перерозподілу трудових ресурсів, а також професійно-кваліфікаційного просування кадрів² . Ясність у визначення поняття міграції внесла енциклопедія під ред. Ю. Римаренка, яка ототожнює міграцію, як універсальне поняття, з таким синонімічним рядом, як рух, переселення, пересування, переміщення.³ . В історичному ракурсі міграція розглядається як невід’ємна та постійна складова історії людства⁴ , внаслідок якої люди, що відносяться до категорії мігрантів, постійно переходять з однієї соціально-економічної спільноти в іншу⁵ .

Загальноприйнятої класифікації міграційних процесів в Україні на сьогодні не існує. Міграцію, як соціальну мобільність населення, вивчають різні науки: демографія, статистика, історія, філософія, політологія та інші. Тому постає багато різних наукових питань класифікації міграцій за їх місцем або роллю у природі та соціумі, напрямками поширення, сферою самовияву⁶ . Відомі спроби прокласифікувати і виділити окремі види міграції за різними ознаками. Головною ознакою є перетин адміністративних або державних кордонів різних територій – населеного пункту, області, держави. Відповідно виділяють внутрішні та зовнішні ( міждержавні ) міграції⁷ . За способом здійснення міграцію класифікують як організовану і неорганізовану⁸ . В залежності від тривалості переміщення населення виділяють стаціонарну ( безповоротну, постійну ) – переміщення на постійне або довгострокове місце проживання, і тимчасову – переміщення на відносно короткий строк.

Крім переселень, міграційні процеси охоплюють усі види переміщень в просторі. Серед тимчасових переміщень слід виділити: сезонну, епізодичну, маятникову міграції. Хоча, щодо природи маятникової та сезонної міграції існує чимало неоднозначних думок. Так, В.В. Покшишевський стверджує, що маятникові переміщення є лише особливою формою розселення, при якій місце роботи віддалене в просторі від місця сну, відпочинку, спілкування з сім’єю⁹ . На його думку, дане явище є не міграцією, а способом життя, що супроводжується постійними переміщеннями. Про суперечність “ маятникової міграції “ “ істинній міграції ” стверджує В. В. Перевєдєнцев, пояснюючи даний процес неможливістю людини переселитися ближче до місця роботи¹⁰ . Власне, науково обґрунтоване ставлення до проблем маятникової та сезонної міграцій висловили М. Б. Денисенко, А. І. Іонцев, Б. С. Хорев, стверджуючи, що всі три основні види міграції – переселення, маятникова і сезонна – пов’язані із зміною місця роботи, тобто входять до складу трудової міграції населення.

Отож, визначимо маятникову, сезонну та епізодичну міграції як демографічні процеси, в наслідок яких відбуваються якісні та кількісні зміни у складі населення¹¹ . Вплив міграційних процесів у різний час, у яких беруть участь сотні тисяч сільських мігрантів позначається на соціально-економічному, політичному, культурному становищі села та країни в цілому. Що стосується аграрного сектору України у 1989 – 2001 рр., то міграційні процеси у даний час є особливо відчутними. Вони були однією із основних причин поглиблення кризи, у якій знаходилося сільське господарство.

Найбільше про кількісний та якісний склад, територіальне розміщення сільських мігрантів ми дізнаємося із щорічних даних державного комітету статистики України¹² . Нову сторінку у вивченні міграції населення загалом, та, зокрема, в українському селі, перегорнули вітчизняні науковці з проголошенням незалежності України. Найбільш цінним джерелом з теорії міграційних процесів, не тільки в національному, але і в світовому вимірі, є енциклопедія за редакцією Ю.І. Римаренка, яку згадували раніше. Ґрунтовний аналіз демографічних чинників занепаду українського села, в тому числі міграції селян, здійснили історики: С.М.Тимченко¹³ , який завершує своє дослідження останнім союзним переписом 1989 р., Панченко П.П.¹⁴ , Вівчарик М.М¹⁵ .

Велику увагу впливу динаміки чисельності та складу селян на соціально-економічний розвиток аграрного сектора приділяють економісти: П.Т. Саблук¹⁶ , І.М.Прибиткова¹⁷ , О.А. Богуцький¹⁸ та інші. В даних працях автори роблять спробу висвітлити реальну демографічну ситуацію в українсь