Соціальність і культура. Життєвий простір

Будь-який соціальний процес викликаний до життя прагненням людей задовольняти свої життєві потреби, будь те особистого, групового або суспільного масштабу. Взаємодіючи один з одним у переслідуванні своїх конкретних цілей, що виникають при цьому, вони так чи інакше сприяють формуванню типових, стандартних парадигм такої взаємодії, своєрідних алгоритмів спільної дії. Назвемо їхнім терміном соціальність. Взаємини людей у таких випадках будуються відповідно до вимог різних типів соціальності. Учитель і учні в ситуаціях навчання, роботодавець і працівник у ситуаціях праці, влада й громадянин у сфері державних справ, продавець і покупець у ситуації обміну й споживання й т.п. керуються виниклими в культурі взаємними очікуваннями-вимогами, що впорядковують, що нормалізують їхні взаємини й дії.

Соціальна диференціація зазначених рольових фігур формує певну соціальну дистанцію між ними, розмір якої визначається нормативними вимогами, що встановилися в даній культурі: суспільство, що прагне до соціальної рівності, скорочує цю дистанцію, а суспільство, що узаконює соціальна нерівність, навпаки, намагається чітко регулювати таке соціальне розшарування між групами або їхніми представниками. Наприклад, соціалізм культивує особисті типу товариш або громадянин, а інший лад - пан.

Якщо ми підключимо до аналізу парадигм зовнішньої взаємодії людей їхній внутрішній план (картину миру), тобто їхнє особисте відношення до виниклих стандартних взаємин, то можуть виникнути досить різні оцінки. Оглянемося на епоху Відродження. Настрою людей, у яких на той час дозріли почуття достоїнства й соціальної справедливості, здається, краще всіх виразив У. Шекспір:

Кличу я смерть. Я бачити не в силах Достоїнство, що просить подаяння, Неправду, що глумиться над Простотою, Незначність у розкішному вбранні. Подібне братання протилежностей, перевертання людських відносин з ніг на голову можливі лише при таких типах соціальності, коли люди або особисто залежні (як в умовах рабовласницьких, феодальних відносин, а також у бюрократичних або мафіозних структурах), або залежні (як у ринкових відносинах, коли гроші здобувають колосальну силу й панування над людьми). На людські відносини накладається соціальна або економічна маска, часом до невпізнанності змінює їхнє родове єство. І якщо ми обурюємося такою незгідністю, виходить, ми, нехай інтуїтивно, уловлюємо людський вимір даних соціальних відносин соціальності. З повною підставою можна вважати Шекспіра піонером такої експертизи, проробленої в поетичній формі.

Із часів Шекспіра пройшло більше 400 років, однак мало що змінилося в житті в цьому змісті. Спроба побудови державного соціалізму, спочатку романтична, а потім і бюрократично - далека, вирішити проблеми прозорості людських відносин виявилася лише експериментом, поставленим, можливо, занадто рано в історичному змісті. Панування над людиною продуктів його діяльності, а отже, і можливість його придушення за допомогою цієї сили (відчуження людини), в історії поки підсилюється.

Згадаємо, що в культуру входить досвід життєдіяльності людей, соціально відібраний і впорядкований, минулий етап знакової символізації. Саме в цьому випадку культура може передаватися, їй можна навчитися, нею можна керуватися в ситуаціях взаємодії людей. Отже, розвиток внутрішнього миру людей у цілому збігається з розвитком їхнього зовнішнього миру, рівнем їхньої взаємодії. Цей збіг відбувається за рахунок їхньої взаємної підтримки, коли розвиток однієї сторони забезпечує умови для руху інший, повідомляючи її стимули для еволюції, створюючи поле напруженості між сущим і належним.

Тут перебуває поле нашого аналізу. Традиційне суспільство, формуючи й стабілізуючи рутинні типи соціальності, тобто парадигми взаємодії й спільного життя великої кількості людей, прирікає на застій і їхній внутрішній мир. Енергія духу в такому суспільстві використовується для формування в мас напруженого проходження божественному. Для окремої особистості при цьому благом, видимо, є формування в її внутрішньому світі поля напруженості між профаним і сакральним, повсякденним і трансцендентним (повсякденним, рутинним, з одного боку, і священним, точніше, освяченим - з іншої). Почуття провини перед вищою істотою за зроблені гріхи формує в неї совість релігійного характеру, з'являється ідея порятунку душі, виникають надії на продовження життя в інший світах або душах. Чи позначається такий відрив духу людини від умов його повсякденної відчуження людини. На цю тему написана безліч книг; так, в одній роботі, присвяченій історії аналізу цієї проблеми, налічується до 600 бібліографічних джерел. Гострота проблеми зростає в XX в., коли дві світових війни, тоталітарні держави, диктат капіталу принесли загибель мільйонам, обмеження волі й наймане рабство. Нині практично значимим висновком теорії відчуження є необхідність повсюдної боротьби за реалізацію прав і воль людини. Міра такої реалізації оцінюється шляхом людського виміру соціальних відносин і діяльності державних і інших структур. Природно, що сам мергель кодексу прав і воль людини з боку ООН свідчить про рівень розвитку культури і її універсалій у сучасних умовах життя на зміні соціальності, на виникненні нових її типів? Аналіз біблійних моралей показує, що всі вони адресовані індивідові, служать саморегулюванню їм свого поводження, своїх внутрішніх відносин до людей, миру, суспільству й собі. У той же час вони проповідують терпимість у житті (Бог терпів і нам велів, усяке начальство від Бога й т