Значення предмету "соціологія релігії"

ВСТУП

Релігія є складним соціально-духовним творенням, феноменом культурно-історичного прогресу людства. Від найдавніших часів до сьогодення вона існує як форма суспільної свідомості, певний вид духовно-практичного освоєння світу, раціонального та ірраціонального мислення та пізнання людського буття. Як продукт соціальних відносин релігія існує разом із суспільством, відтворюється під впливом соціальних умов життя, труднощів пізнавального процесу, певного емоційно-психічного стану людства. Як особлива структурно-організована система діяльності людей релігія за певних історичних умов виконувала роль провідного чинника інтеграції та стабілізації, збереження і зміцнення існуючих соціальних систем, консолідації та централізації державно-політичних режимів, формування і збереження етноконфеційних спільностей людей, етногенезу та національно-визвольної боротьби народів спілкування і взаєморозуміння людей. Водночас релігія у ряді історичних подій була суттєвою детермінантною соціального протесту, дестабілізації та дезинтеграції суспільства, колоніального поневолення народів, економічно-політичного гноблення мас тощо.

Як особлива складова системи духовної діяльності людей релігія відігравала важливу культурно-історичну роль, була певним засобом відродження національно-духовних цінностей народу, культурно-освітнього розвитку, захисту національної мови, упорядкування та збереження народних традицій і звичаїв, відчуття духовної єдності етносу та людського роду взагалі, значущості загальнолюдських моральних норм і цінностей, певного способу духовного життя людей.

1. РЕЛІГІЄЗНАВСТВО І СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

1.1 Релігієзнавство як наукове дослідження релігії

Релігієзнавство як наукове дослідження релігії було започатковано в 19 ст. для об'єктивного дослідження релігійних явищ, їхнього соціально-історичного генезису, соціальної ролі церковних інститутів тощо, вивчення не пов'язаного з якоюсь богословською доктриною чи конфесією. Політичною партією. Від кінця 19 ст. суспільні науки (історія, етнографія, лінгвістика, філософія) нагромадили значний фактологічний і теоретичний матеріал про релігію, її виникнення та еволюцію, соціально-історичний характер у різних народів. Усе це було використано для побудови теоретичних концептуальних визначень сутності релігії, її соціально-історичного походження, на основі розуму та науки, хоча з різних методологічних засад.

Зокрема, тогочасне релігієзнавство великого значення надавало вивченню історичного розвитку релігій. Докладний аналіз окремих історичних факторів, використання новітніх методів дослідження історичних джерел дозволили релігієзнавцям 19-20 ст (Е. Тай лор, Д. Фрезер, Ф. Леман та ін.) сформулювати концепції виникнення та еволюції релігії. Представники різних філософських течій намагалися визначити сутність і природу релігії на основі методології своєї школи. Так виникли антропологічне тлумачення релігії (Л. Фейєрбах), соціологічні концепції (Е. Дюркгейм, В. Вебер) тощо. Здійснювалися спроби семантичного та лінгвістичного аналізу релігійних суджень, понять і міфів, проводилися психологічні дослідження релігії на основі відповідної методології (У. Джеймс, В. Вузд, З. Фрейд та ін.). Відтак були сформульовані психологічні тлумачення релігії, як суб'єктивних переживань віруючих (досвіду), пов'язаних із Богом (У. Джеймс), як "колективний невроз нав'язування", як "масова ілюзія" (З. Фрейд) тощо.

Загалом усе це привело до виникнення окремих релігієзнавчих дисциплін – філософія релігії, соціологія релігії, психологія релігії, історія релігії. Кожна з них існувала незалежна одна від одної, методологічно та принципово відокремлювалася від іншої, а інколи й протиставлялась у процесі дослідження релігійних явищ. Така помилкова позиція дослідників релігії фактично призводила їх до хибних теоретичних висновків щодо філософського, соціологічного та психологічного пояснення релігії, як частини духовної культури, корені якої сягають глибин історії.

Філософія релігії зосереджувала увагу на теоретичних (споглядальних, спекулятивних) проблемах сутності та природи релігії, завжди послуговуючись методологією певного філософського напрямку. Можна вирізнити три основні філософські доктрини тлумачення сутності та природи релігії:

- об'єктивно-ідеалістичну (теологічну;

- суб'єктивно-ідеалістичну;

- натуралістичну (біологізаторську).

Соціологія релігії як релігієзнавча дисципліна виникла на початку 20 ст. її засновники М. Вебер, Е. Дюркгейм та ін. визначали соціологію релігії, як науку, що вивчає взаємодію релігії та суспільства. Сутність релігії, джерела її виникнення та існування залишаються поза увагою соціології релігії.

М. Вебер виходив із засновку, що соціологія не в змозі осягнути сутності релігії, оскільки має справу з умовами та результатами певного типу соціальних дій. Для соціолога релігія існує лише як особливий тип мотивації соціальної поведінки людей. Його намагання обмежуються вивченням мотиваційного впливу релігійних ідей та уявлень, з'ясуванням її діяння та ролі в суспільстві. Згідно з цією схемою М. Вебер, на основі значного історичного матеріалу, вмотивовує думку щодо вирішальної ролі протистанської етики у формуванні сучасного капіталізму. Німецький соціолог І. Мате визначає, що соціологія релігії, будучи емпіричною наукою, вивчає власне, як релігія та суспільство проникають одне в одне, формуючи в такий спосіб специфічні інститути, цінності та фо