Історія соціальної роботи XVII-XX ст

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Реферат

ІСТОРІЯ СОЦАЛЬНОЇ РОБОТИ XVII-XX ст .

Запор і жжя, 2010

ПЛАН:

1. Період церковної благодійності.

2. Поширення християнства в Київській Русі.

3. Епоха Відродження.

4. Державна система захисту нужденних.

5. Система соціального забезпечення після Великої Вітчизняної Війни.

6. Новий етап реформування соціальної політики України в сучасних умовах.

1. Період церковної благодійності

Серед багатьох рис, притаманних різним народам, спільними є насамперед співчуття, співпереживання, готовність відгукнутися на чужу біду, надати допомогу. Ці людські якості існують віддавна, змінюючи з часом форми й способи вираження. Вони притаманні і слов’янам.

Період церковної благодійності , що розпочався з прийняттям християнства у 988 році, - один із найтриваліших в історії Україні . Самобутній характер наших попередників формувався задовго до введення християнства в Київській Русі. У нашій країні християнство модернізувалося, пристосувало свої догмати до уявлень східних слов’ян про добро і зло, богів-покровителів й інші надприродні сили та земні явища. Вчення церкви про рятування душі, людинолюбство, справедливість, доброчинність, скромність було співзвучне зі слов’янською духовністю і сприяло поширенню цього вчення серед нашого народу. Християнство відіграло позитивну роль і в історичному розвитку нашого народу, у тому числі у поширенні благодійності. Таку саму місію виконували й інші релігії, що в тій чи іншій формі проповідували гуманістичне ставлення до бідних, нужденних. Так, іслам як один із п’яти своїх стовпів розглядає обов’язкову благочинність через спеціальний податок і милостиню. Саме тому Емерсон Ендрюс обстоював тезу про те, що “матір ’ ю філантропії є релігія ”. [1, 42-43]

Із запровадженням візантійської релігії починає формуватися християнська концепція допомоги, в основі якої – філософія любові до ближнього.

“Полюби ближнього твого, як самого себе ” –ця формула визначала сутність вчинку індивіда. Основними об’єктами допомоги були хворі, жебраки, вдови, сироти. Виникли законодавчі акти , що регулювали соціальну підтримку різних категорій населення. До найдавніших правових документів такого роду належать статути князів Володимира Великого та його сина Ярослава Мудрого. З’явились нові суб’єкти допомоги: князь, церква, парафія, монастирі.

2. Поширення християнства в Київській Русі

У розвитку процесу соціальної підтримки нужденних, на яку помітний вплив справляли князі, дослідники розподіляють два етапи. Перший пов’язаний з поширенням християнства в Київській Русі. Він умовно визначається періодом, що бере початок із часу хрещення Русі й до другої половини XIIст. – утворення князівств і поширення християнства на околицях східнослав’янських земель.

Характерною особливістю соціальної допомоги в Київській Русі було роздавання милостині всім, хто просить. Ніякі дослідження реальної потреби злидарів не проводились, оскільки це було заборонено вченням святих отців.

Існували три основні форми княжої благодійності:

1) роздавання милостині;

2) харчування при княжому дворі;

3) розвезення продуктів для злидарів.

Запроваджуючи християнство на Русі, князь Володимир сам глибоко сприйняв звернені до душі людини положення релігійного вчення. Пройнявшись духом християнських повчань, Володимир,за свідченням літопису, велів “усякому старцеві й убогому приходити на княжий двір, брати їжу, питво і гроші з казни”.

Прагнучи розвинути благодійництво, надати йому організованого характеру, князь Володимир у 996 р. видав Устав (або закон), в якому, згідно з релігійними настановами, доручив духовенству і церковним структурам опікуватися і наглядати за лікарнями, лазнями, притулками для одиноких. Князь Володимир постановив разом із митрополитом Львом віддавати десятину з усього майна бідним, сиротам, немічним, престарілим та іншим категоріям нужденних. Князю Володимиру приписують заснування перших училищ для навчання дітей, богаділень, перших лікарень. В історичних пам’ятках згадуються й інші добродійні князі – Ярослав Мудрий, який уславився складанням першого письмового руського зведення законів – “Руської Правди”, Володимир Мономах, котрий, за свідченням сучасників, роздавав предмети першої необхідності обома руками. У створеному ним “Повчанні дітям” висвітлено теоретичні аспекти соціальної допомоги. Приводом для написання твору стала зустріч із послами від братів, які схиляли його приєднатися до міжусобної боротьби. Володимир відмовився порушити дану ним клятву і, залишившись наодинці, прочитав улюблену книгу Псалтир. Глибокі роздуми над подіями в державі через призму Святого письма лягли в основу його “Повчання”. У результаті вийшли грунтовні настанови, як жити відповідно до заповідей Божих, головними з яких є каяття, сльози і милостиня . Володимир Мономах закликав понад усе убогих не забувати, при першій нагоді годувати їх, за права вдів піклуватися..., милостиню творити не скудну (щедру), бо то є початок всякого добра.

Заповіт великого князя виконували і сучасники, і нащадки. Так, сестра його Ганна Всеволодівна, заснувала в Кієві училище для дівчат, яких

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать