Збереження національних культур в епоху глобалізації

Збереження національних культур в епоху глобалізації

План

1. Глобалізація – новий етап розвитку цивілізації

2. Унікальність глобалізації як еволюційного процесу

3. Прогнозовані наслідки для розвитку особистості

4. Протиріччя між традиційними й сучасними цінностями

Література

1. Глобалізація – новий етап розвитку історії

Об'єктивний процес радикальної корінної зміни буття людини у світі обумовлений глибинними зрушеннями в способах і типах діяльного й міжособистісного спілкування в загальнопланетарному масштабі. Інформаційна революція кінця ХХ століття перетворила в реальність ідею про єдиний взаємозалежний і взаємопогоджуваний світ, що знаходить риси “світового села ” (ЮНЕСКО). Комп'ютеризація, Інтернет, супутникові комунікації зв'язують воєдино економіку, науку, культуру всіх країн і регіонів миру. Створюється ситуація комунікативної прозорості, вільного проходження, перетікання інформаційних потоків, що не знають ніяких границь і демаркаційних ліній. Всесвітня павутина, Інтернет, утворить нову віртуальну реальність, нову імперію зі своїми законами й нормами. І ніхто не в змозі протистояти цьому об'єктивному процесу, якщо не хоче виявитися на узбіччі світової історії.

Глобалізація, сутнісною основою, який є інформаційна революція, впливає на всі сфери людського життя - економіку, політику, культуру, мову, утворення, духовно-моральний розвиток, міжетнічні й межконфесіональні відносини. Всі ці сфери, утягуючись у темп, що, більш швидким стає освоєння й обмін інформацією, здобуваються якісно нові риси.

Під глобалізацією, автор розуміє, приєднуючись до думки відомого російського вченого В.М. Межуева, “взаємозалежність, що підсилюється, національних держав і регіонів, що утворять світове співтовариство, їхню поступову інтеграцію в єдину систему із загальними для всіх правилами й нормами економічного, політичного й культурного поводження ”[1].

Як зауважує М. Делягин, один з перших у Росії дослідників розглянутого феномена, глобалізація характеризується такими рисами, як “руйнування адміністративних бар'єрів між країнами, планетарне об'єднання регіональних фінансових ринків, придбання фінансовими потоками, конкуренцією, інформацією й технологіями загального світового характеру. Найважливішою рисою глобалізації є формування в масштабах усього миру не просто фінансового або інформаційного ринку, але фінансово - інформаційного простору, у якому в усі більшому ступені здійснюється не тільки комерційна, але й вся діяльність людства ”[2].

Відомий російський філософ С. Панарин уважає, що глобалізацію “визначають як процес ослаблення традиційних територіальних, соціокультурних і державно-політичних бар'єрів, інколи ізолював народи друг від друга, але в той же час застерігав від неупорядкованих зовнішніх впливів, і становлення нової, системи міжнародної взаємодії й взаємозалежності ”[3]. Однак на сьогоднішній день немає загальновизнаної концепції глобалізації. У різних регіонах, суспільствах, наукових дисциплінах цей термін має свій специфічний зміст. Процес глобалізації, таким чином, ще має потребу в серйозному теоретичному осмисленні.

Глобалізація будучи домінуючим цивілізаційним процесом сучасності, разом з тим, убирає в себе багато властивостей інших загальносвітових процесів, являючи собою явище принципово нове в історії людства, не будучи простим продовженням існуючих раніше інтеграційних загальносвітових тенденцій.

2. Унікальність глобалізації як еволюційного процесу

Принципова новизна глобалізації полягає не в її масштабі й сфері впливу - хоча вони безпрецедентні, - але в явній свідомій спрямованості глобалізації. Вона тільки на перший погляд здається процесом дифузійним, вільно сформованим, природним і не залежним від волі й наміру людей. Процеси такого роду випадковими, виниклими самі собою й у цьому змісті природними не бувають. Такі процеси мають своїх ініціаторів, свого суб'єкта. Хто, для чого, з якою метою, яким образом ініціює, підтримує, направляє процеси глобалізації можна тільки припускати й догадуватися.

В основі своєї глобалізація - це, насамперед культурна стратегія Заходу, спрямована на скорення й поневолення всього “іншого ”, незахідного, некультурного, нелюдського. Глобалізація - це прийняття норм, цінностей й інститутів західного буття всім людством як необхідність закону, “веління часу ”. У цій стратегії всі “незахідне ”, своєрідне, інше повинне зникнути або зайняти свою скромну нішу у встановленій системі цінностей.

Очевидно, що глобалізація приносить відчутні вигоди одним країнам й є нещастям для інших; очевидно, що за анонімністю глобалізації хтось коштує й т.д. Але реконструювати суб'єкта глобалізації, виходячи із принципу “кому вигідно, хто зацікавлений ”; розкрити її зміст по формах її прояву - справа гранично складне. Тим більше, що всесвітня історія сьогодні взагалі носить анонімний характер: практично всі люди у всіх країнах відсторонені від реальної можливості впливати на хід подій; при зовнішній активності й навіть суєті люди реально є об'єктом керування й маніпулювання; поводження мас й окремих індивідів і планується й програмується (прориваючись досить часто в так званих немотивованих діях і вчинках). Причому реальна пасивність сучасної людини, при граничній зовнішній активності, практично не залежить від типу державного устрою, тому що кожна по-своєму відстороняє людей від реального впливу й на