Ідея державності у суспільно-політичній думці 40-80-х років

ІДЕЯ ДЕРЖАВНОСТІ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЙ

ДУМЦІ 40-80-Х РОКІВ

§1. Державницька думка в умовах підпілля

§2. Ідеї українських шестидесятників

§3. Загальнолюдські цінності в непідцензурній думці

§4 Тоталітарні інституції проти українських «неформалів»

§5. Національна ідея та «Демплатформа»

§1. Державницька думка в умовах підпілля

В умовах радянського тоталітарного режиму ідея української державності утверджувалась передусім як ідея руйнації неоімперських структур. Це виявлялося у специфічному відтінку нецензурованої суспільно-політичної думки, носіями якої стали учасники руху опору режимові. Можна сказати, що поданий у підпільних виданнях образ прийдешньої незалежної української держави набував апофатичного забарвлення, а перспективи майбутнього державного будівництва здебільшого виглядають схематичними, позначеними класичними рисами утопічного мислення.

Духовним натхненником пізнішої підцензурної літератури певною мірою був відомий письменник Борис Антоненко-Давидович. На його творах «Смерть» та «Землею українською», написаних у 20-х роках, фактично виховувалося кілька поколінь дисидентів. Вони стали своєрідним дороговказом для патріотично налаштованих співгромадян. Спілкування й листування з Антоненко-Давидовичем справили великий вплив на формування світогляду багатьох визначних представників дисидентського руху в Україні.

Проблематика української політичної думки 60-х—80-х років та нашого часу значною мірою бере свій початок у 40-х роках. 1943 року на ІІІ Зборі ОУН була прийнята програма соціально-економічних і політичних перетворень для майбутньої України 1. Ідеї цієї програми знайшли відображення в публіцистиці підпілля другої половини 40-х — початку 50-х років.

У світоглядних позиціях ці публіцисти терпиміші, ніж ідеологи пізніших десятиліть. Так, Йосип Горновий (Дяків) писав, що ОУН надає повну свободу всім своїм членам сповідувати чи філософський ідеалізм, чи матеріалізм 2. На думку Горнового, повний розвиток української нації в незалежній, об’єднаній українській державі, створення справді національного правління і безкласового суспільства, знищення імперіалізму і встановлення згоди поміж вільними й цілком рівними державами всіх народів — ці фундаментальні віхи українського націоналізму не залежать від того, чи ми визнаємо первинність духу чи матерії 3. Це твердження показове і для політичних засад тогочасної публіцистики. Її центральною ідеєю була ідея нації (а через неї — концепція самостійної України), добре обґрунтована, наприклад, у праці Петра Полтави «Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу». Автор на обсяговому матеріалі досліджує виникнення політичних націй, утвердження цього поняття, а також взаємовідносини ідеї національного з двома іншими чинниками історичного процесу, починаючи з ХІХ ст.: ідеєю конституційної парламе нтської держави і появою нових суспільних класів — буржуазії та пролетаріату, які зіткнулися між собою. Проаналізувавши ці ідеї та суспільні сили на численних історичних фактах, П.Полтава доходить висновку: «Ідея нації має домінуюче значення серед усіх інших факторів, що впливають на хід історії. Вона є найбільша сила історичного процесу, в зударі з якою капітулюють усі інші сили, скеровані проти неї. Вона через те визначає й основну розвиткову тенденцію історичного процесу» 4. У час Першої світової війни ідея самовизначення народів дістала вияв у доктрині Вільсона, вважає автор, і хоч під теперішню пору світові держави й зробили відступ у цьому питанні (зокрема у статуті ООН), однак, як показує історія ХХ століття, «основною тенденцією політичного розвитку сучасного світу є тенденція творити національні держави всіх народів» 5.

Змагання за українську державу відбувалися в протистоянні двох тоталітарних режимів, тому публіцисти дають досить розгорнуті характеристики й оцінки цього явища (переважно на прикладі тоталітаризму в СРСР, але в порівнянні з Німеччиною). Найвідоміші роботи — статті Ярослава Старуха (Ярлана) «Упир фашизму», П.Думи «Ідейно-політичне обличчя більшовиків» та Й.Горнового «СРСР — країна найжорстокішого гноблення народів і визиску працюючих». Автори виявляють добру обізнаність і з радянською історією, і з радянською дійсністю, підкреслюють тотожність більшовизму й фашизму в найширших їхніх виявах. Московський більшовизм був системою можновладного тоталітаризму й державного централізму, ще ніколи досі не баченого в такій яскравій формі. Як і кожному тоталітаризму, йому притаманний тотальний терор 6.

Д.Шахай (Йосип Позиченюк) характеризує сучасне йому радянське суспільство як державний капіталізм із модерним кріпацтвом, з тоталітарним апаратом визиску, де панує клас експлуататорів (партія) над безкласовим народом. Він ставить знак рівності наведеного означення цієї влади з державним соціалізмом 7. Яким же чином можна здолати такого ворога українського народу? Яка сила може побороти цей режим? Яких союзників слід шукати в цій боротьбі? Це були найболючіші питання середини 40-х років в українському національному русі. Досить ориґінальну відповідь на ці запитання дано в праці Д.Шахая «Тактика щодо російського народу», що передувала деяким іншим пізнішим публікаціям ізАвт.), а проти більшовицької системи, і наповнити цю боротьбу відпо відним змістом. Звідси — слід усіляко підтримувати будь-які спроби демократизації в СРСР, адже вони об’єктив