Демографічна історія України

План

Вступ.

Формування демографії в Україні XVIII століття.

Розвиток демографії в Україні XIX—початку XX сторіччя.

Розвиток демографії в Україні в період Радянської доби та до сьогодення.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Зародження демографії як науки в Україні слід віднести до зламу XVII —XVIII століть, а її фундатором слід вважати Климентія Зіновіїва який, створив у віршованій формі енциклопедію життя українського народу того часу.

Виникнення демографічного знання в Україні пов'язане з відомим українським державознавцем - Г. І. Новицьким, якому належить термін "велелюдство" (прообраз терміна "народонаселення"). Він запропонував його ще 1715 року.

Безпосереднє статистичне вивчення народонаселення України з'являються у праці «Квітучий стан Всеросійської держави» І. К. Кирилова

А наприкінці 60-х років XVIII сторіччя О. І. Ригельман в перше застосував принципи політичної арифметики, що було новиною у тогочасному державознавстві. Йому ж належить пріоритет (1785—1786 рр.) у визначенні чисельності населення України на середину XVII сторіччя.

Для розвитку демографічної думки в Україні чимало зробив представник українського державознавства останньої чверті XVIII сторіччя, член-кореспондент Петербурзької академії наук Ф. І. Чуманський — автор першої в Україні статистико-економічної та етнографічної анкети (1779 p.).

До історії демографічної думки в Україні також ввійшов і М. І. Антоновський як один із співавторів "Найновітнішого оповідного землеописания".

У 80-х роках з'являється дисертація вихованця Києво-Могилянської академії й Московського університету Я. А. Рубана "Міркування історичне про обурливе й насильницьке переселення у середні віки варварських північних народів до провінцій Римської імперії" (1789 p.).

Вдруге, після О. І. Ригельмана, в українській історіографії розв'язати проблему чисельності народонаселення для середини XVIII сторіччя спробував історик і статистик М. А. Маркевич. Йому ж належить праця «про підсумки демографічного розвитку в XVII—XVIII сторіччях Лівобережної України».

У ЗО—40-ві роки XIX сторіччя почалось вивчення регіональної історії Південної України та Слобожанщини, й найбільш розробленим виявилось дослідження південноукраїнського регіону у працях А. О. Скальковського, який висвітлював "успіхи народонаселення"

Істотне значення для вивчення демографічної ситуації, посталої в Україні у другій половині XIX сторіччя, мали методичні розробки й конкретні дослідження значних А. І. Якобія, М. І. Тезякова, М. С. Уварова, М. П. Діатропова, які працювали тоді в Україні.

Лише наприкінці XIX — початку XX сторіччя в Україні було зроблено певний крок уперед у вивченні соціальної структури населення й міграцій, що значно розширило коло демографічної проблематики.

Формування демографії в Україні X VIII століття

Перші ознаки зародження демографії в Україні слід віднести до зламу XVII—XVIII століть. її фундатором став перший український державознавець і поет Климентій Зиновіїв, котрий створив у віршованій формі енциклопедію життя українського народу того часу. В ній наявні спостереження суто демографічного характеру: К. Зиновіїв відзначає такі демографічні парадокси, як неплідність, народження близнюків, народження дітей поза шлюбом, дітовбивство. Він засуджує ранні шлюби, які не були тоді дивиною. На його думку , найдоцільніший вік для укладення першого шлюбу не має бути нижче 20 років для нареченого та 15 років — для нареченої. Виходячи з сімейно-шлюбної доктрини православної церкви, він виступив проти укладання третіх і четвертих шлюбів, які на той час, попри заборону церкви, мали в Україні неабияке поширення.

К. Зиновіїв обстоював етнічну ендогамію шлюбу, виступаючи проти його конфесійної гомогамії. Він також відзначив вищу смертність серед чоловіків і кількісну перевагу жінок в українському суспільстві тих часів як наслідок постійних війн.

Виникнення демографічного знання пов'язанез формуванням відповідного понятійного апарату й термінології. Й тут значно випередив добу український державознавець Г. І. Новицький. Це йому належить термін "велелюдство" (прообраз терміна "народонаселення"). Він запропонував його ще 1715 року. Г. І. Новицький розумів категорію сукупності людей стосовно сучасної йому історико-географічної реальності у подвійному значенні: як множину, складену із значної кількості людей, та як оцінку чисельності народів у порівняльній формі. Оригінал праці Г. І. Новицького був опублікований тільки 1884 року.

Безпосереднє статистичне вивчення народонаселення України налічує понад двохсотрічну історію. Відомості про чисельність дворів, спостереження про міру заселеності з'являються вже у 20—30-ті роки XVIII сторіччя у працях І. К. Кирилова та Г. Ф. Юнкера. Проте ці відомості стосувалися тільки Лівобережної України й почасти Слобожанщини. У праці І. К. Кирилова "Квітучий стан Всеросійської держави" надавалися дані про "дворову кількість" козаків та посполитих регіональної подвірної ревізії 1723 року, а також про чисельність дворових козаків у полках Слобідської України. Г. Ф. Юнкер був першим, хто звернув увагу на причини, що стримували зростання заселеностікраю. Ця тема дістала розвиток в "Екстракті про знесилення слобідських полкі