Сучасна соціально-релігійна ситуація в Україні

Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський інститут комерції

Проект з предмету: С оціологія

На тему:

Сучасна соціально-релігійна ситуація в Україні

Виконали:

Студентки ІІ-го курсу

групи КФ-52

Економічного факультету

Савчук Надія Валеріївна

Токар Оксана Вікторівна

Кіровоград - 2007

Зміст

Вступ

1. Історія зародження, еволюції та становлення соціології релігії

2. Релігія як соціальне явище

3. Соціально-релігійна ситуація в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Релігія — складне різноманітне суспільне явище досліджується багатьма гуманітарними та суспільними науками: філософією, історією, релігієзнавством, науковим атеїзмом, психологією, етикою, історією культури та ін. Кожна з них має аспект дослідження, що визначається її специфікою та місцем в системі наук. Релігія — форма суспільної свідомості, специфічний світогляд, концептуальне бачення світу, спосіб його пізнання — входить в орбіту філософії. [6]

Саме в полі зору філософії знаходяться гносеологічні проблеми релігії, її специфіка відображення дійсності. Філософія прагне розкрити природу та виникнення релігії, релігійних уявлень і образів. Історія, археологія, етнографія досліджують конкретні форми релігії, що виникають і змінюються на певних історичних етапах розвитку людства, в тих або інших регіонах світу. Релігієзнавство вивчає роль різних релігійних систем, конфесій, церковних об'єднань у зв'язку з історією народів, націй, держав. Культурологія, естетика, мистецтвознавство розглядають релігію як важливу складову частину світової загальнолюдської та національної культури, як духовну спадщину багатьох поколінь людства.

Соціологічний підхід визначає релігію як суспільне явище, як важливий структурний компонент суспільства в різних соціальних проявах у взаємодії з усіма іншими соціальними явищами.Соціологія релігії охоплює широке коло проблем, що визначають місце і роль релігії у суспільстві, її соціальні функції, закономірності функціонування, розвитку релігії та церкви. Соціологія релігії досліджує ставлення різних соціальних і національних спільностей до релігійного світорозуміння, типи релігійності, співвідношення релігії та атеїзму. Соціологія релігії не ізолюється від інших наук, що так або інакше досліджують релігію, а тісно зв'язана з ними в пошуках наукового розуміння релігії, як соціального явища. Поряд з науковою, світською соціологією релігії, існує і ненаукова, богословська соціологія релігії, що створюється теологами на основі релігійного світогляду та робить певний внесок у вивчення деяких питань функціонування релігії.[1]

1. Історія зародження, еволюції та становлення соціології релігії

Релігія як форма суспільної свідомості має стародавню історію. Певні вірування використовувало ще первіснообщинне суспільство. У період античності й до епохи Відродження у працях філософів та вчених релігія розглядалась з погляду гносеології або психології, в ній не виділялися соціальні аспекти. Починаючи з XVII—XVIII ст. вчені все частіше розглядають релігію у зв'язку з соціальними та історичними умовами, з боротьбою прогресивної буржуазії проти феодалізму та його ідеології. Голландський філософ Бенедикт Спіноза (1632—1677) вперше сформулював так звану теорію обману , за якою релігія визначалася як результат обману в інтересах монархії та духовенства, а також неосвіченості людей.

Соціальні корені релігії частково були розкриті французьким просвітником К. Вольпьєм, який пояснив виникнення та існування релігії страхом не тільки перед грізними силами природи, а й перед правителями, гнобителями народу. Причини релігії він шукав у соціально-політичному середовищі та у формах правління. Філософію обману поділяли П. Гольбах, Ж. Ламетрі та інші вчені. З позицій соціології релігія розглядається в працях Г. Гегеля, Л. Фейербаха, К. Маркса та Ф. Енгельса.[4]

Концепції походження і суті релігії — своєрідні та різноманітні, але їм притаманна спільна риса: спроби встановити зв'язок релігії з державою. З позицій діалектики Георг Гегель розкриває суперечності між державою і релігією, показує зв'язки релігії з громадянськими правами та свободами людини, обґрунтовує невтручання релігії у справи держави, стверджує, що держава мусить спиратися на релігію тому, що готовність виконати громадянський обов'язок тільки в ній стає абсолютною, вважає, що релігійний культ закладає основи державного порядку і підлеглості, покірливості. Держава є воля божа на землі. Дальший розвиток соціологічні погляди на релігію одержують у творах Людвіга Фейєрбаха . Якщо у Гегеля — апологія та захист пруської держави, то у Фейєрбаха - гостра критика пруської держави. «Божественне виникнення державної влади — чистісінька нісенітниця. Релігія — ідеологічна опора тих, хто має владу». Розвиток релігійної думки відбувається в природних та історичних умовах життя людей. Людвіг Фейєрбах виявляє непослідовність у питанні про співвідношення релігії з історичним розвитком. Різні фази історії є відображенням релігійних систем, тоді як насправді все навпаки. Принципово інший соціологічний підхід до релігії є у Карла Маркса та Фрідріха Енгельса , які розглядають релігію як суспільне яв