Людина як суб’єкт і об’єкт політики

“Людина як суб’єкт і об’єкт політики”

Політика здійснюється не лише в інституціоналізованих формах – через державу, політичні партії, громадські організації, а й в персоналізованих – рядовими громадянами, політичними лідерами, політичною елітою. За всієї багатоманітності проявів політичного життя в кінцевому підсумку воно є діями конкретних осіб. Тому аналіз політики на рівні суспільства та його структурних елементів – соціальних спільностей, політичних інститутів – має бути доповнений аналізом на рівні особи, її політичної поведінки. При цьому мова має йти про роль у політиці не лише видатних осіб – політичних лідерів, державних діячів тощо, а й рядових громадян, нічим особливо не видатних особистостей.

Вивчення участі особи в політиці, шляхів та засобів реалізації її громадянських і політичних прав є одним із найважливіших завдань політології.

1. Особистість як об’єкт і суб’єкт політики.

Визначимось в поняттях „людина”, „індивід”, „особа”. Хто така „особа”? Яке місце посідає це поняття серед однопорядкових з ним „людина”, „індивід”, „громадянин”? Найбільш загальним за значенням поняттям з цього ряду є поняття „людина”, яким позначається вищий ступінь живих організмів на Землі, суб’єкт суспільно-історичної діяльності та культури. Людина –це жива система, що являє собою єдність фізичного і духовного, природного і соціального, спадкового і набутого за життя. Як живий організм людина включена в природний зв’язок явищ і підпорядковується біологічним закономірностям, на рівні свідомої психіки вона звернута до соціального буття з його специфічними закономірностями.

Людина кристалізує в собі все, що нагромаджено людством протягом усієї історії. Ця кристалізація відбувається й через залучення до культурної традиції, і через механізм біологічної спадковості. Норми права, моралі, побуту, правила мислення, естетичні смаки тощо, які історично склалися, формують поведінку й розум людини, роблять з неї представника певного способу життя, культури та психології.

Кожна окрема людина виступає і як неповторна індивідуальність, і як носій певних суспільне значущих рис, тобто виступає і як індивід, і як особистість. Індивід –це окрема людина, на відміну від колективу, соціальної спільності, суспільства в цілому. Індивід, який розглядається через його специфічні особливості, що не зводяться до яких-небудь родових і всезагальних характеристик, –це індивідуальність. Особистість –це людина зі своїми індивідуально вираженими й соціальне зумовленими рисами. Це стійка система соціальне значущих рис, які характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства чи спільноти. Як особистість людина виступає тоді, коли досягає самоусвідомлення, розуміння своїх соціальних функцій, усвідомлення себе як суб’єкта історичного процесу. Терміни „особа” (лат. persona) та „особистість” (лат. personalitas) позначають відповідно індивіда відповідно як суб’єкта відносин і свідомої діяльності та його соціальне і психологічне обличчя і можуть вживатися як синоніми.

Нарешті, кожен індивід є членом якогось суспільства і більш-менш постійно перебуває на конкретній, державне оформленій території, тому є, з одного боку, громадянином певної держави, а з другого – членом тією чи іншою мірою відокремленого від держави громадянського суспільства.

Наука не може дійти до вивчення кожної окремої людини, індивіда, вона оперує загальними поняттями. В аналізімісця и ролі людини в системі політичних відносин таким найбільш прийнятним поняттям є поняття „особа” („особистість”). Це поняття надає змогу розглядати людину як члена тих чи інших соціальних і політичних спільностей, суб’єкта політичних відносин, політики.

Роль особи як суб’єкта політики визначається й виявляється на соціальному, інституціональному і персоніфікованому рівні. Кожна особа є передусім членом певних соціальних спільностей – класових, етнічних, демографічних, професійних тощо. Соціальна приналежність, навіть у тому разі, коли вона несповна або й зовсім не усвідомлюється особою, впливає на її політичну поведінку, спонукає до поведінки як представника тих чи інших соціальних спільностей. Глибинні мотиви політичної поведінки пов’язані з класовою і соціально-професійною приналежністю особи, яка визначається такими об’єктивними соціально-економічними чинниками, як відношення до власності на засоби виробництва, місце в системі суспільного поділу праці, спосіб одержання та розмір доходу. Ця об’єктивна соціальна приналежність детермінує умови індивідуального існування особи, а значить, ту чи іншу її політичну поведінку.

З метою задоволення своїх соціальних інтересів особа стає членом певних об’єднань – політичних партій, громадських організацій, долучається до суспільно-політичних рухів тощо. Беручи участь у їх діяльності, вона виступає суб’єктом політики також на інституціональному рівні. Крім того, кожна особа є громадянином якоїсь держави і як така має виконувати певні обов’язки, реалізувати свої громадянські права –брати участь у виборах, референдумах, демонстраціях, мітингах тощо. У цьому проявляється безпосередня, спільна для всіх осіб їхня політична роль. Держава –це головний політичний інститут суспільства, через який реалізуються громадянські права його членів.

Персоніфікований рівень політичної суб’єктності особи виявляється в тому, що, виступаючи як рядовий член або лідер тієї чи іншої політичної організації, виборець, демонстрант тощо, особа проявляє себе і як конкретний і