Психологічні школи в сучасній соціології

Міністерство науки і освіти України

Київський національний університет будівництва та архітектури

РЕФЕРАТ

на тему:

« Психологічні школи в сучасній соціології »

Виконала

Ст. гр. МБ-41б

Шоботенко Вікторія

Київ 2010

Зм іст:

Вступ. 3

1.Конфлікт сучасної культури Г. Зіммель 5

2. Психологічний еволюціонізм Л. Уорда. 7

3. «Закони наслідування» Г. Тарда і теорія людських дій В. Парето. 9

4. Фрейдизм і неофрейдизм.. 14

Висновки. 27

Список використаної літератури. 28

Вступ

Психологічна школа в соціології – суб‘єктивно-особистісні концепції виробництва, виникли наприкінці 19століття. Представники психологічної школи шукали ключ до розуміння суспільних явищ у психіці індивідів або колективній психіці (психічній взаємодії індивідів.). Основоположником психологічної школи був американський соціолог Л. Уорд (1841 - 1913). Якісну специфіку виробництва Уорд бачив у психологічності соціальних явищ. Іншим великим представником психологічної школи був французький соціолог Г. Тард (1843-1904), що вважав основними законами соціології наслідування людей один одному (мода, традиція). До психологів примикає й німецький соціолог Г. Зіммель (1858-1918) з його розумінням соціології як «психологічної мікроскопії», взаємовідносин між індивідами. Початок 20 століття знаменується; розкладанням психологічної школи, відмовою від відвертого прямолінійного психологізму. Психологічні теорії виробництва видозмінюються, випробувавши на собі сильний вплив "соціологізму Дюркгейма", «інстигуціоналізма» М. Вебера. Сучасний психологізм не є особливою школою і являє собою своєрідний методологічний принцип, що лежить в основі майже всієї буржуазної соціології. Психологізація суспільних явищ у цей час найбільшою мірою визначається концепціями соціальної психології (Э. Богардус, Л. Бернард і ін.). Широке поширення, одержали також фрейдизм і неофрейдизм. Психологізм можна розглядати як свого роду соціальний реформізм, тому що в основі його лежить ненаукове прагнення за допомогою психологічних засобів удосконалити деградуюче буржуазне вчення. Разом з тим психологізм у соціології поставляє певну інформацію; щодо засобів впливу на широкі маcи.

1. Конфлікт сучасної культури Г. Зіммель (1858—1918)

Георга Зіммеля, відомого німецького філософа та соціолога, вважа­ють одним з головних представників пізньої “філософії життя", ос­новоположником гак званої формальної соціології. Зіммель відносить цінності та культуру до сфери, що лежить поза природною каузальністю, а діяльність гуманітарія відносить до "трансцендентальної формотвор­чості". Виток творчості — особистість з її апріорно заданим способом ба­чення. У відповідності зі способами бачення виникають різноманітні "світи" культури: релігія, філософія, наука, мистецтво тощо — кожний зі своєрідною внутрішньою організацією, власною унікальною "логікою".

Життя людини розгортається у певному самообмеженні формами, які нею ж і створюються. На вітальному рівні ця форма і межа — смерть. Смерть не приходить із зовні, життя несе її в собі. На трансвітальному рівні життя переборює власну самообмеженість, внаслідок чого постають такі форми, як "більше-життя" і "більше-ніж-життя" — відносно стійкі утворення, що протистоять життю у його вічній мінливості. "Більше-життя" і "більше-ніж-життя" — це водночас і як форми культури. Toму іноді твер­дять, що саме тут філософія життя переходить у філософію культури. І саме тут виникає проблема конфлікту як рушійної сили розвитку та змінювання загалом.

Конфлікт Зіммель розуміє як внутрішній конфлікт життя, розв'язання якого приведе до оновлення всієї культури, а це оновлення є творчим діянням. Його предметом є суспільний устрій, художній твір, релігія, науко­ве пізнання, техніка і т.д. Але це лише лаштунки для творчої роботи.

Історія культури є предметом історії. При цьому поняття життя домінує в ідеології, у філософському тлумаченні світу. Кожна епоха має свою провідну ідею. Зокрема, XIX століття створило поняття суспільства, а індивід став тлумачитись як продукт перетину соціальних сил. Лише на по­чатку XX століття на передній план виступає поняття життя — основний мотив світогляду і всіх оцінок — метафізичних, психологічних, моральних, художніх. Навіть такі антагоністи, як Шопепгауер та Ніцше, об'єдналися на ґрунті цього поняття.

Тлумачачи художню сферу життя. Зіммель вважає, що її основою є оригінальність, що дуже яскраво позначається на юнацькому віці. Саме в оригінальному є чисте вираження життя. В основі сучасного індивідууму лежить глибокий творчий задум. Це стосується, зокрема, прагматизму з його основним поняттям — дії.

Серед незчисленних з'явлень, які визначають наші вчинки, істинними визнаються ті, які динамічно сприятливі для життя. Саме життя встанов­лює істинні уявлення. Пізнання є елементом життя.

Своє чисте вираження як центральне поняття життя отримує там, де стає метафізичним фактом. Одне тільки життя може пізнати життя. Зіммель відкидає механізацію як космічний принцип. Життя не хоче нікому підкорятися: "сутність життя в тому і полягає, щоб творити для самого себе всі спокусливі суперечності, всі перемоги і поразки. Те. що є вищим відносно життя, — це трагічний конфлікт життя як духу".

Зімме

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать