Социальная работа с детьми инвалидами 2

ЗМІСТ

Вступ 4

1 Суть поняття «діти-інваліди», та їх проблеми 6

2 Форми й методи соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями 12

2.1 Реабілітація інвалідів, види реабілітації 12

2.2 Технологія соціальної роботи з сім'єю, яка виховує дітей з обмеженими 15 можливостями

3 Рекомендації, щодо вирішення проблем дітей-інвалідів 24

Висновки 26

Список використаної літератури 28

ВСТУП

По даним ООН, у світі налічується приблизно 450 мільйонів людей з порушеннями психічного й фізичного розвитку. Це становить 1/10 частину жителів нашої планети (із них близько 200 мільйонів дітей з обмеженими можливостями).

Більше того, у нашій країні, як і в усьому світі, спостерігається тенденція росту числа дітей-інвалідів. В Україні частота дитячої інвалідності за останнє десятиліття збільшилося в два рази.

За останніми даними в Україні налічується 303 тисячі дітей-інвалідів і дітей-інвалідів з дитинства. У цілому в Україні проживає 2,6 мільйони інвалідів, що на 400 тисяч перевищує рівень 1994 року.

Головними причинами росту кількості інвалідів є екологічна ситуація в Україні, зокрема у зв'язку із Чорнобильською катастрофою, а також соціальні проблеми, що існують у державі.

Інвалідність у дітей означає істотне обмеження життєдіяльності, вона сприяє соціальної дезадаптації, що обумовлена порушеннями в розвитку, утрудненнями в самообслуговуванні, спілкуванні, навчанні, оволодінні в майбутньому професійними навичками. Освоєння дітьми-інвалідами соціального досвіду, включення їх в існуючу систему суспільних відносин вимагає від суспільства певних додаткових заходів, засобів і зусиль (це можуть бути спеціальні програми, спеціальні центри по реабілітації, спеціальні навчальні заклади й т.п.). Соціальна політика в Україні, орієнтована на інвалідів, молоді й дітей, будується сьогодні на основі медичної моделі інвалідності. Виходячи із цієї моделі, інвалідність розглядається як недуга, захворювання, патологія. Така модель вільно або мимоволі послабляє соціальну позицію дитини, що має інвалідність, знижує його соціальну значимість, відокремлює від «нормального» дитячого співтовариства, прирікає його на визнання своєї нерівності, не конкурентоспроможності в порівнянні з іншими дітьми.

Наслідком орієнтації суспільства й держави на цю модель є ізоляція дитини з обмеженими можливостями від суспільства в спеціалізованому навчальному закладі, розвиток у нього пасивно - утриманських життєвих орієнтації. Прагнучи змінити цю негативну традицію, ми використовуємо поняття «людина з обмеженими можливостями», що стало всі частіше використовуватися в нашім суспільстві.

Сьогодні гостро відчувається потреба в наукових розробках, дослідженнях, нових методиках і технологіях, що сприяють створенню умов для максимального впровадження в суспільство окремих осіб або груп людей, з обмеженими можливостями.

На сьогоднішній день питання з області соціальної роботи відбиті в працях Айшервуда М.М., Бабенкова Р.Д., Мамайчука И.И., Маллера А.Р., Мастюкова Е.М., Холостової Е.М., Капської А.Й і багато інших фахівців.

Айшервуд М.М. у своїх роботах наголошувала на те, як зробити життя інваліда повноцінним [1].

Мастюкова Е.М.займалася вивченням психологічної допомоги дітям із проблемами в розвитку[5].

Велика увага проблемі інвалідності приділяє Маллер А.Р. Він вивчав дітей з обмеженими можливостями, так само він відбив у своїх працях як виховувати й навчати таких дітей, і як соціальному працівнику працювати з родиною дитини-інваліда [4].

Мета: Розкрити й проаналізувати технології соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями.

Завдання:

- описати зміст понять інвалідність і реабілітація, види реабілітації;

-розкрити специфіку соціальних проблем дітей-інвалідів і їхніх родин;

- вивчити практичний досвід рішення проблем дитячої інвалідності в Україні; Об'єкт: Проблеми дітей з функціональними обмеженнями.

1 СУТЬ ПОНЯТТЯ «ДІТИ-ІНВАЛІДИ», ТА ЇХ ПРОБЛЕМИ.

Відповідно до Декларації про права інвалідів (ООН, 1975 р.) інвалід - це будь-яка особа, що не може самостійно забезпечити повністю або частково потреби нормальної особистої й (або) соціального життя в чинність недоліку, будь те вродженого чи ні, його (або її) фізичних або розумових можливостей [3, С.199].

У Рекомендаціях 1185 до реабілітаційних програм 44-ї сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи від 5 травня 1992 р. інвалідність визначається як обмеження в можливостях, обумовлені фізичними, психологічними, соціальними, культурними, законодавчими й іншими бар'єрами, які не дозволяють людині, що має інвалідність, бути інтегрованим у суспільство й брати участь у житті родини або суспільства на таких же підставах, як, і інші члени суспільства. Суспільство зобов'язане адаптувати свої стандарти до особливих потреб людей, що мають інвалідність, для того щоб вони могли жити незалежним життям [3, С.199].

В 1989 р. ООН прийняла текст Конвенції про права дитини, що має чинність закону. У ній закріплене право дітей, що мають відхилення в розвитку, вести повноцінне життя в умовах, які дозволяють їм зберегти гідність, почуття впевненості в собі й полегшують їхню активну участь у житті суспільства (ст. 23); право неповноцінної дитини на особливу турботу й допомогу, що повинна надаватися по можливості безкоштовно з урахуванням фінансових ресурсів батьків або інших осіб, що з

Внимание, отключите Adblock

Вы посетили наш сайт со включенным блокировщиком рекламы!
Ссылка для скачивания станет доступной сразу после отключения Adblock!

Скачать