Перспективи соціального розвитку України

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет

«ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Кафедра «Соціології»

Курс: «Загальна соціологія»

Тема: «Перспективи Соціального розвитку України»

Харків – 2008

Прогнозування соціального розвитку України

Стратегічна мета трансформації українського суспільства полягає в розбудові «суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави». Реалізація її потребує кардинальних реформ усіх сфер суспільного життя. Загальнонаціональне незалежне соціологічне дослідження громадської думки, дані якого були оприлюднені Українською освітньою програмою ринкових реформ (УОПРР), засвідчило, що більшість громадян України прагнуть негайного проведення процесу реформування.

Відомо, що смисл моделі трансформації суспільної системи відповідно до ймовірнісного, самоорганізаційного методу, теорії синергетики полягає в тому, що перехід від гіршого стану соціальної системи до кращого зв'язаний з нелінійними, стрибкоподібними змінами режимів розвитку. Звичні методи управління, за якими результати є пропорційними управлінським рішенням тут не спрацьовують, а потрібно побудувати специфічний проект, часто оснований на парадоксальних висновках нелінійної теорії динамічних систем. Саме зазначена теорія виражає фундаментальну характеристику поведінки складних систем в умовах нестабільності або перехідного стану.

Це можна зробити за допомогою спеціально створених катастрофістами моделей, на базі яких можна здійснити операційне дослідження можливих варіацій розвитку системи за допомогою інструментарію теорії ймовірності. Зокрема, ми маємо модель переходу системи від гіршого стану до кращого, яка була запропонована задовго до розпочатої перебудови в колишньому Радянському Союзі. Основні її положення передбачають, що спрямовані на покращення стану системи реформи призводять до його погіршення, яке викликає опір елементів системи подальшим змінам.

Величина погіршення, необхідного для переходу до кращого стану, порівнюється із зафіксованим покращенням і збільшується в міру стабілізації системи. Слабо розвинута система може перейти до кращого стану майже без попереднього погіршення, в той час як розвинута система в силу своєї сталості на таке поступове, безперервне покращення неспроможна. Якщо систему вдається одразу, раптово, а не поступово, перевести від гіршого сталого стану ближче до кращого, то надалі вона сама собою буде рухатись у бік кращого стану.

Зазначену логіку трансформації суспільної системи не можна не враховувати. Як із суб'єктивних, так із об'єктивних причин не вдалось використати можливість швидкої, стрибкоподібної моделі переходу. Тому подальша еволюція українського суспільства уявляється як каскад біфуркацій, який супроводжується новим структуроутворенням, збільшенням асиметрії, метаболізмом процесів, диверсифікацією та ієрархічною перебудовою.

У глобальному контексті сьогоднішній стан українського суспільства можна уявити як болісну форму переходу до нових структур суспільного розвитку – ентропії у вигляді конфронтації сил між прихильниками капіталізму й соціалізму.

Вибір того чи іншого напряму подальшого розвитку суспільства залежить від життєвих інтересів населення, що виражається в структурі їх цінностей, або в співвідношенні політичних сил та їх активності. Але така думка є поспішною, позаяк суспільство, що наближається до чергової точки біфуркації, може обрати напрямок розвитку чисто випадково, а науковий прогноз поведінки системи є непередбаченим.

Це обумовлено тим, що в кожній суспільній системі існують, крім зазначених, різноманітні компоненти, які дозволяють, з одного боку, зберегти цілісність системи, а з іншого – дати йому можливість саморуху й саморозвитку. Таку динаміку й дозволяє відтворити описана технологія прогнозного соціального проекту. Описаний проект багатоваріантної моделі динамічного розвитку соціальної системи базується на дослідженні фундаментальних підвалин не тільки економічних, політичних, нормативно-правових факторів, а й включає в процес свого аналізу такі компоненти, як мораль, пануючу систему цінностей, поведінкові установки та тощо.

Відповідно до самоорганізаційної теорії синергетики, перехід складно організованих соціальних систем до кращого-стану характеризується взаємодією випадкових коливальних рухів аттракторів, або сил, які спрямовують розвиток системи за непередбачуваними траєкторіями. У цей період суспільство, приводить себе в «порядок», зміцнює придатні для цього періоду соціальні інститути та їх функції, а все застаріле, непридатне відкидає.

Ключове значення р теорії управління, у даному випадку, приймає фундаментальне поняття політики – демократії як важливого механізму соціального саморегулювання та саморозвитку системи, основаного на прямих та зворотних зв'язках і який відповідає принципам соціальної справедливості. На відміну від інших регулюючих методів керованих систем, які спроможні забезпечити сталий розвиток системи тільки в чітко заданому діапазоні змін, демократія може змінювати стратегію й тактику реформування з метою її самозбереження, тим самим створює умови для саморозвитку. Державна влада, у свою чергу, заради досягнення процесу реформування має впливати на формування нових соціальних відносин так, щоб існуючі суб'єкти соціальної практики самостійно знаходили шляхи діяльності щодо забезпечення свого добробуту.