Етносоціологія та соціологія нації

Етносоциология – це порівняно молода спеціально соціологічна наука, що виникла на межі етнографії і соціології. Сам термін "етносоціологія" складається з двох слів різного походження: етнос (від грецького “народ”) і соціологія. Тому буквально цей вислів означає вчення про суспільство та місце в ньому народів.

Етносоціологія – наука, що досліджує походження, суть і функції різноманітних етнічних спільнот з метою виявлення основних тенденцій їх утворення, розвитку та взаємозв'язків з іншими етносами, а також механізмів їх входження у систему соціальних відносин.

Підкреслюю, що специфіка етносоціології полягає в тому, що вона вивчає особливості та форми суспільного (соціального) життя етносів, народів та інших етнічних утворень як сукупних історичних суб’єктів, тобто аналізує взаємозв'язок і взаємовплив соціального, з одного боку, і етнічного – з другого. Більш конкретно предметом дослідження етносоціології, притаманним лише їй, є етносоціальні спільноти і групи, які розглядаються як цілісні соціальні утворення, а також закономірності їх формування й функціонування. Це відповідає специфіці соціології як науки, що вивчає цілісність суспільства через функціонування його різноманітних підструктур, суб’єктів суспільного життя. В цьому випадку наголошується, що основним предметом етносоціології є дослідження життєдіяльності етнонаціональних спільнот і груп насамперед як соціальних суб'єктів, процес досягнення ними соціальної зрілості.

Звертаю увагу курсантів на те, що у самостійну галузь соціологічного знання в колишньому СРСР етносоціологія виділилася в середині 60-х років XX ст. Практичними завданнями радянської етносоціології виступали пошук найбільш помітних виявів національних особливостей і розробка рекомендацій щодо їх подолання, оскільки остаточною метою “розвинутого соціалізму” було формування нової безнаціональної спільноти людей - радянського народу з його єдиною радянською культурою, позбавленою національних ознак.

У той час, як радянські соціологи пророкували занепад і зникнення всього національного, у західних країнах посилювалася думка про етнічний ренесанс, тобто етнічне відрядження як феномен зростаючої активізації етнічних груп і процесів, з нею пов’язаних Етнічний ренесанс фіксований у дослідженнях багатьох зарубіжних дослідників, доведіть, що ані класова, ані професійна чи соціальна приналежність не в змозі витіє нити зі свідомості людини уявлення про свою національну приналежність і інтереси своєї етнічної спільноти.

Звертаю увагу курсантів на те, що термін “етносоціологія” був і упроваджений в науковий обіг зарубіжної соціології ще у 30-х роках ХХ ст. Р. Турнвальдом. Саме тоді у західній соціології починає свою роботу перша когорта етносоціологів на чолі з Х. Сетон-Уотсоном, яка акцентувала свою увагу переважно на соціальних процесах в доіндустріальних та примітивних суспільствах. Але з часом виявилося, що індустріалізація та пов’язані з нею урбанізація і зростання впливу засобів масової комунікації не лише не затушовують значення і ролі етнічності, а, навпаки, посилюють прагнення людей до збереження етнічної ідентичності; що утворення багатонаціональних держав не означає етнічного нівелювання і повної асиміляції етнічних груп, а навпаки, посилює боротьбу за рівний доступ до соціальних і культурних благ, за досягнення рівноправного статусу у такому суспільстві. Сучасність все більше демонструє перехід від питань збереження національної самобутності до вимог участі в органах влади і в розподілі суспільного продукту. В добу етнічного ренесансу зростаючого значення набувають гасла автономії або самоврядування аж до побудови власної незалежної держави.

Підкреслюю, що саме це змусило зарубіжних соціологів переглянути своє ставлення до етнічних проблем як до соціально незначущих або пов’язаних з примітивними суспільствами. Саме події 60-х років XX ст., пов’язані із зростаючою активізацією етнічних чинників, змусили західних соціологів .переосмислити старі підходи і впритул приступити до досліджень в площині етнічної проблематики.

Звертаю увагу курсантів на те, що центральною рядоутворюючою категорією етносоціології є етнос. Але розуміння етносу та етногенезу (тобто процесів розвитку етнічних спільнот) було і залишається неоднозначним. Визнання значущості етнічних проблем в історії людства йшло поряд з виникненням різних, інколи діаметрально протилежних погляді в, концепцій і теорій. Нині виявляється можливим з’ясувати основні методологічні підходи до цієї проблематики у західній та вітчизняній соціології, поклавши в основу класифікації різні критерії.

За характером утворення етносу - вирізняються концепції, які розглядають етнічні спільноти як природноутворені і штучно сконструйовані. Представники першої з них вважають, що етноси - це об’єктивна реальність, яка супроводжує всю ходу історичного розвитку людства і виникає незалежно від волі і свідомості людей. Етноси створюються й розвиваються природноісторичним шляхом поза суб'єктивними прагненнями і сприйняттями членів, що їх складають.

Звертаю увагу, що прикладом розробки проблем етносу у цьому напрямку є концепція акад. Ю.Бромлея, який з 1965 по 1969 рр. очолював Інститут етнографії в Москві. Ця концепція протягом довгих років визначала методологічні підходи радянської науки до вивчення етносів і етнічних процесів; навіть нині російські дослідники говорять про продовження “ери Бромлея” у сучасних етнографічних та етносоцілогічних студіях. Він визначив ет