Марксистський атеїзм як різновид вільнодумства

Історія цивілізації свідчить, що релігія не завжди домінувала в процесі розвитку духовної культури людства. Практично на всіх етапах цього розвитку виникали різноманітні форми критичного аналізу як релігійної доктрини в цілому, так і окремих її положень. Переоцінка традиційно поширених релігійних ідей, індиферентність уявлень, критика релігії з позицій здорового глузду, суспільної практики, науки знаходили своє відображення у філософії, природознавстві, фольклорі, єресях, світській літературі. Все це стало загальнокультурним тлом для формування вільнодумства в системі духовної культури. Основні історичні етапи його розвитку :

1. Вільнодумство Стародавнього світу.

2. Середньовічне вільнодумство.

3.Вільнодумство епохи Відродження і періоду ранніх буржуазних революцій.

4. Радикальні форми вільнодумства: французький атеїзм ХVІІІ ст. і марксистсько-ленінський атеїзм.

5. Природничонаукове вільнодумство.

6. Сучасні організації вільнодумців.

Залежність людини від природних та соціальних стихій, яка привела до появи релігії, ніколи не була абсолютною. Інакше людству не вдалось би відстояти своє існування і забезпечити прогресивний розвиток суспільства.

Вся історія людства — це процес поступового подолання ним свого безсилля, безперервний рух по шляху дедалі повнішої реалізації наявних можливостей щодо пізнання та перетворення навколишнього світу.

Панування людини над природними та соціальними силами, що поступово, але неухильно зростає, дістало своє відображення в атеїзмі — суттєвій рисі матеріалістичного світогляду. Сприйняття світу як об'єктивної реальності, в якій немає місця надприродному, протистоїть релігійному відображенню дійсності, сприяючи витісненню його нерелігійними формами суспільної свідомості.

Становлення та розвиток атеїзму є одним з проявів загального прогресу всього людства, свідченням його духовного зростання.

Соціальні функції атеїзму різноманітні. Вони полягають не тільки в протидії релігійному світогляду та церковній діяльності, а й в стимулюванні виробничо-трудової активності людини, в інтенсифікації науково-пізнавальної діяльності людей, у сприянні прогресивним тенденціям суспільного розвитку, в орієнтації особи на максимальну реалізацію можливостей для свого духовного зростання.

Свого дальшого розвитку атеїстична думка людства набула у марксистському атеїзмі , який не тільки ввібрав у себе найбільш прогресивні традиції минулого, а й підніс теорію і практику наукового атеїзму на вищий ступінь.

Новий, науковий підхід Маркса і Енгельса до релігії пов'язаний з переворотом у філософії, який вони здійснили, розробивши глибоко атеїстичну філософію — діалектичний та історичний матеріалізм. Відкриття законів розвитку суспільства дало можливість засновникам марксизму науково пояснити релігію, показати її історично минущий характер, неминучість відмирання релігії услід за ліквідацією експлуататорського ладу та пов'язаних з ним усіх форм соціального відчуження. Марксистський атеїзм виступає як необхідна сторона марксистсько-ленінського світогляду, філософії діалектичного та історичного матеріалізму.

Щоб створити марксистський атеїзм — послідовну і цілісну систему наукових матеріалістичних поглядів, що заперечують релігійні погляди, слід було передусім розкрити неспроможність усіх форм ідеалізму, а також показати обмеженість, непослідовність домарксистського матеріалізму. Це й здійснили Маркс і Енгельс.

К. Маркс і Ф. Енгельс бережно прийняли все краще, що було в атеїзмі минулого. Відкриття законів розвитку суспільства дало їм можливість сформулювати основні положення пролетарського атеїзму як невід'ємної частини наукового світогляду партії робітничого класу. В працях Маркса і Енгельса ми знаходимо відповіді на такі кардинальні питання, як походження релігії, її соціальна сутність, взаємозв'язок релігії з іншими формами суспільної свідомості, механізм релігійного відчуження, соціально-політична роль релігії, шляхи подолання релігії та ін. Маркс визначив релігію як опіум народу. Цьому визначенню Маркса — «релігія є ' опіум народу» —надавав великого значення В. І. Ленін, характеризував його як «наріжний камінь усього світогляду марксизму в питанні про релігію» '.

Маркс і Енгельс розглядали релігію як складне і багатобічне соціальне явище, пов’язане з різними сферами духовного та суспільного життя. Слабкість буржуазного атеїзму, його обмеженість вони вбачали в тому, що він був неспроможний розкрити соціальну сутність релігії. У праці «До критики гегелівської філософії права. Вступ» К. Маркс виявив земну основу релігії, показав, що вона не має самостійної, відірваної від земних джерел історії розвитку.

Джерела релігії треба шукати не на небі, а на землі.
«Людина створює релігію , релігія ж не створює людину. А саме: релігія є самосвідомість і самовідчування людини, яка або ще не знайшла себе, або вже знову себе втратила. Але людина — не абстрактна істота, яка десь поза світом живе. Людина — це світ людини , держава, суспільство. Ця держава, це суспільство породжують релігію, неправдивий світогляд , бо самі вони — неправдивий св