Михайло Андрела - релігійний діяч і полеміст

УжБА

Катехитичне відділення

Реферат на тему:

Михайло Андрела – релігійний діяч і полеміст 17 ст.

Виконав: Біланич Михайло Михайлович

Викладач Історії Мукачівської Єпархії: о. Даниїл Бендас

Ужгород

2007

РЕЗЮМЕ:

Михайло Андрели – Релігійний діяч і полеміст 17 ст. – Біланич М. М. – Історія ця відноситься до часів, які настали в Закарпатській області після прийняття Мукачівською єпархією унії (союзу) з Католицькою Церквою. На час прийняття унії Мукачівська єпархія не була або підпорядкована до якої-небудь митрополії, чи патріархії (принаймні нема документів про це). Вважають, що з часів Кирила і Мефодія вона належала до Константинопольському патріархату, але з падінням Константинополю ці зв’язки втратились. Після прийняття унії права духовенства, вірників Мукачівської єпархії були дещо ігноровані, тому постало багато незадоволених людей, які проти цього боролися. Але одні боролися саме за віднову прав і додержання обіцяних привілеїв Церкви, а інші, на жаль, взяли напрям на пряму боротьбу проти гнобителів і відмову від унії…

В цій розповіді коротко описана трагедія життя Михайла Андрели Оросвигівського, який якраз дотримувався другого шляху…

ВСТУП

У середині 17 ст., коли вже ціле Закарпаття прийняло єдність св. Віри, мукачівська єпархія представляла собою дуже сумний образ. Перед унією закарпатці мали свого власного єпископа, який вільно управляв єпархією. Надії на унію були великі. Керівництво єпархії і миряни думали, що Мукачівська єпархія і надалі буде мати ті ж права, тільки що буде в з’єднанні з Римським престолом, що буде вказувати на її канонічність…

Але єпархія втратила самостійність і була підпорядкована до латинського Єгерського єпископа, як «обрядова вікарія». Без дозволу єгерського ординарі ату мукачівський єпископ не міг ані висвятити собі священика, ні поблагословити новозбудованої церкви… Перед з’єднанням у єпархії спокійно заховували свої обряд і традиції, а після цього почали впроваджуватись латинські звичаї і деякі свята. Хоч перед унією духовенство не мало «клерикальних привілеї», але свобідно отримувало від вірників десятину і треби. Після прийняття унії в Католицькій Церкві не тільки не хотіли визнавати привілеїв, та й подеколи відбирали десятину і епітрахільщину.

Зрозуміло що такий стан справ далеко не всіх (вірних, духовенство) задовольняв. Тому деякі з них намагалися боротися, домагатись свої прав, протестувати. Декому також не до душі була нові зміни в догматиці. Знайшлися і такі, що хотіли знову від’єднати єпархію, повернути їй свободу від Римського Престолу… Одним з них був о. Михайло Оросвигівський (Андрела) (А. Пекар, 1997).

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ М. АНДРЕЛИ

Народився Михайло Андрела (Феодул) в селі Оросвигово, яке тепер є передмістям (або скоріше мікрорайоном м. Мукачева. Дата народження достовірно не відома, лише можемо говорити, що приблизно 1637 року. Батьки його скоріше за все належали до незаможних селян і намагалися дати своїм дітям більш-менш добру освіту. Тому, мабуть, він і вчився в уніатській школі. Деякі дослідники вважають, що він навчався у віденській семінарії і трнавській гімназії, яку єзуїти перетворили на університет. Звідти вийшов уніатським священиком. На деякий час його було призначено самарським пресвітером.

Критичне ставлення до вчення папських місіонерів та місцевих «попів» у нього виникає, коли він перебував у таких культурних на той час центрах, як Відень, Братіслава, Трнава, де зміг вивчати історію Церкви. Після повернення в рідний край захоплюється православною літературою, яка у великій кількості доставлялась сюди з східних українських земель та Росії. Наприклад такими книгами: «Лексикон склавеноросский и имен толкование» (Памви Веранди), «Ключ разумъния» (Іоанникий Галятовський), «Диоптра» та ін.

Здобувши освіту, вивчивши релігійний рух в Європі, Андрела на батьківщині знайомиться ближче з важким життям земляків, які стогнали під подвійним ярмом своїх та іноземних феодалів, а також, як він вважав!, «римських катів», що прикривалися сутаною католицьких проповідників…

Відступаючи трохи від послідовності тексту, скажемо, що якою б не були в ті часи латинська і уніатська Церква, а також православна Церква, ні одну, ні іншу ми не збираємось ані звинувачувати, ані вигороджувати. В цьому плані ми б допустилися суб’єктивізму. Важливішим є об’єктивніше пізнати історію життя Михайло Андрели. Тому все таки мусимо визнати, що в Церкві завжди були і добрі і злі люди-керівники. Одні справді намагалися допомагати людям, вести їх до Бога, інші ж вбачали в християнстві вигоду, тому обдирали народ. Це звичайно викликає обурення у кожного, хто прагне справедливості. І тим більше обурення, чим більше таких неправдивих людей у Церкві…Прикладом цього був Мартін Лютер (в 1517 році) (помилкою якого було радикальне розділення в Католицькій Церкві). Так само і Михайло Оросвигівський бачив негативні дії представників Римо- і Греко-католицької Церков. І тому що православні священики в ті часи самі були бідними, як і миряни цієї конфесії (яких було вже в ті часи небагато), М. Оросвигівський став на їх захист… він пориває з унією 4 березня 1669 р (Поп, 2001; Микитась, 1960). Хоча в той час були і відомі православні (Мелетій Смотрицький), Кирило Транквіліон, які переходили з православної Церкви до унії.

Думки Андрели про Папу Римського були негативними. Але сам Андрела (як і